Урок на Всеукраїнський конкурс «Найкращий конспект уроку з позакласного читання сучасної української  літератури у 5-9 класах

Тема уроку: Богдан Жолдак. «Капосні капці». Бесіда з позакласного читання .

         Мета уроку: Ознайомити п’ятикласників із цікавими сторінками життя  і творчості Богдана Жолдака, опрацювати ідейно-художній зміст кіноказки «Капосні капці», з’ясувати тематичну спрямованість,  продовжити роботу над дослідженням особливостей літературної казки. Розвивати навички виразного читання,  вміння логічно мислити, узагальнювати, співставляти, робити відповідні висновки,  визначати життєві позиції  головних персонажів  казки,  аналізувати їх поведінку.  Формувати життєві компетенції (соціальні, комунікативні, мотиваційні, функціональні). Виховувати  інтерес до творчості  сучасних  дитячих  письменників,  почуття пошани і поваги до історичного минулого рідного краю, до наших предків, любов до України, інтерес до історії українського народу.

         Тип уроку: Урок засвоєння нових знань.

         Форма проведення уроку: Урок –подорож з елементами дослідження.

         Обладнання уроку: Портрет Богдана Жолдака, текст твору,  ілюстрації до казки, карта Києва часів князювання Володимира, виставка творів сучасних дитячих письменників.

      На дошці епіграф: «Поставимо дім на диво усім,

                                        наробим вікон з чотирьох сторон.

                                        Як одно вікно на чистеє поле,

                                        А друге вікно на синєє море…

                                        А третє вікно на зелений бір,

                                        Четверте вікно на широкий  двір».

                                        

                                                                                             

Перебіг уроку

І. Привітання.

         Любі друзі! Світ дивовижний вас вітає –

Всіх тих, хто вдумливо читає,

І тих, хто любить мандрувати

Та прагне більше пізнавати.

Долати знань високі мури

Вас кличе світ літератури

                            (Є. Межелайтіс)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

1. Слово вчителя.

Діти! Прочитайте епіграф до нашого  уроку.

-         Пригадайте значення  слова епіграф (влучний вислів, який  розкриває тему та головну думку твору).

-         Як ви розумієте ці поетичні рядки?

      Примірні відповіді:

-         Я думаю, що  «дім на диво усім» - це найголовніше місто України – Київ.

-         Чотири  краєвиди – це наша неосяжна Україна  з  її   безмежними полями, глибокими морями, зеленими лісами та  великими містами.

     -   Спробуйте  передбачити, про що йтиметься в казці.

     Ш. Повідомлення теми та мети уроку.

     Сьогодні на уроці  ми познайомимося з кіноказкою відомого сучасного письменника Богдана Жолдака «Капосні капці», в якій він  змалював Київ за часів Володимира. Ви дізнаєтесь, як кияни  захищали своє місто від ординців, як вони відбудовували  його.

-         Запишіть тему уроку ( тема записана на дошці).

-         А ще Ви дізнаєтеся про відомого сучасного українського  письменника  Богдана Жолдака. Ми опрацюємо ідейно-художній зміст кіноказки «Капосні капці», з’ясуємо тематичну спрямованість, основну думку, продовжимо роботу над дослідженням особливостей літературної казки,  будемо працювати над розвитком навичок виразного читання,  будемо  вчитися визначати життєві позиції головних персонажів, аналізувати їх поведінку.

2.Словникова робота.

(учні читають ланцюжком записи на дошці)

-   князь Володимир ............( київський князь, який запровадив християнство в Україні – Русі):

-   князь Володимир …………(зміцнив українську державу);

-  досягнення князя Володимира............(будівництво Десятинної церкви, створення перших українських грошей);

-   Золоті Ворота – головні (урочисті ворота давнього Києва);

          -   Перун – бог грому і блискавки;

-   орда – назва союзів кочових племен під владою хана, військо кочовиків тюркських і монгольських народів.

ІУ. Актуалізація опорних знань.

      1.Коротка розповідь про Богдана Жолдака.

      Жолдак Богдан Олексійович – відомий український письменник, писав оповідання, сценарії, п’єси  для фільмів.

      Народився письменник 13 лютого 1948 року в Києві, батько письменника Жолдак Олесь Іванович, мати – поетеса Єва  Устимівна Нарубіна. Закінчив філологічний факультет Київського Національного університету ім..Т.Шевченка (1972). Був ведучим кількох телевізійних програм на УТ-1 та на каналі  1+1. Працює на кіностудії «Рось», викладає сценарну майстерність на кіно факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України.

      Для дітей написав такі твори: «Капосні капці», «Казкарик, або Казковий конструктор», «Коли генії плачуть», «Гаряча Арктика» та інші.

У. Сприйняття і засвоєння учнями  нового матеріалу.

1. Робота над змістом казки «Капосні капці».

      1.1. Діти! Давайте спробуємо заглянути в казку «Капосні капці». Зробимо це за допомогою подорожі. Дружно сідаймо на килим-самоліт, він помчить нас у казку, перенесе в часи князювання  князя Володимира.

     Але ми попали  в надзвичайну ситуацію. Для того, щоб відчинити  двері в казку, потрібно дати відповіді на запитання  (метод «Мозкова атака»):

      -   Яка казка називається літературною?

 -  Які казки сучасних  дитячих письменників Ви читали? («Стефа і її Чакалка» Івана Андрусяка, «Паперовий ангел» Ольги Бусенко,  «Ліза та Цюця П.» Лариси Денисенко,  «Хлюсь та інші» Лесі Вороніної

           -    Які  особливості літературної казки ?

           -  Скажіть, хто з українських письменників  вже розповідав про пригоди  Абу-Касима та його капці?

           Так, Іван Якович Франко переповів сповнену дивовижних пригод східну історію про Абу-Касимові капці, котрі завдали чимало клопотів їхньому власникові, аж доки, врешті-решт, звели його в могилу.

      Богдан Жолдак в казці «Капосні капці»  продовжив історію про оті злощасні капці, які доля занесла в Україну, і тут  із ними було багато мороки.

      Молодці! Ви добре справилися з цим завданням. Готуючись до сьогоднішньої подорожі, ви малювали ілюстрації, оформили словнички незнайомих слів та пам’ятки для виразного читання, вони у Вас на партах.

      Трохи пізніше ми будемо працювати у групах. Отримайте, будь ласка, завдання.

      Отже,  перешкод на шляху до казки немає. Ми …  в казці.

       Слухайте уважно. Читання  учителем початку казки до слів: «Оце звідси й по

     1.2. Бліц-опитування.

      -     Про що йдеться у казці?

      -     Хто є герями твору?

      -     Де відбуваються події казки?

      -     Що у творі фантастичне, а що реальне?

 -    Як Касим Абу та Хакім потрапили до Києва?

 -   Зачитайте   опис Києва від слів «Здригається на своїх пагорбах далекий квітучий і стародавній Київ. Якщо озирнути його з висоти пташиного польоту, то виходить нічого гарнішого на Земля ніколи й не існувало».

-         Хто з вас був у Києві? Чим місто захопило Вас?

-         З якої родини був парубок Омелько? З чого це видно?

-         Як відсутність чобіт  вплинула на відношення до нього дівчини Одарки,  яку він кохав?

-         Опишіть ординців, які напали на Київ;

-         Зачитайте епізод від слів: «Так що й не почув, як за його спиною раптом великими жаринами спалахнуло й запалало усеньке рідне місто – орда зі сходу дерлася до Києва крізь Львівські Ворота»;

-         Як капці потрапили до Омелька?

-         Усно опишіть, як оборонці міста вибили ординців із сусідньої вулиці;

-         Зачитайте,   як  підвівся Київ із обпалених руїн;

-         Яке значення  мала обрядова пісня,  поклоніння ідолу-Перуну?

-         Якої мороки завдали капці Омелькові?

-         Назвіть елементи фантастики в творі

-         Опишіть  суд за часів Володимира;

-         В чому підступність Касима Абу?

-         Схарактеризуйте киян під час повені;

-         Як описано хрещення киян?

-         За що Омелька засудили на смерть?

-         Як ординцям вдалося вдертися  в Київ? (Касим Абу  зробив дерев’яну мапу, яка прислужилася нападникам);

-         Яким способом рубалися ординці?

-         Що допомогло Омелькові вправно одбиватися ? (Хлопець, тримаючи на плечах шибеницю, на якій його щойно мали повісити, швидко зрозумів, що, крутячись таким великим знаряддям, можна вправно одбиватися. «Обертовою шибеницею» Омелько розтрощив злощасну дерев’яну мапу Абу Касима, яка так прислужилася нападникам, а також «обертова шибениця» влучила в око ординцеві». Шалено крутиться Омелько всередині вогненного потоку, аж мотузка почала тліти. Він трощить орду, так що аж полум’я перепалює мотузку од петлі» (с.66) Капці додають моці Касяновим ногам. Крутячись вихором, вони обертають шибеницю так, що вона, мов пропелер, прокладає шлях Омелькові на Андріївський пагорб.

-         В чому проявилася кмітливість  Омелька? (Він запропонував  гончарам закотити угору  на узвіз свої важкі гончарні вози, на ходу наповнюючи їх  уламками кераміки і шкалками. А потім вози штовхали униз крутосхилом узвозу. Набираючи шаленої швидкості,  вози з макітрами та  скляними суліями гучно влучали в самісіньку гущавину ворогів, розбризкуючи їх, розкидаючи, гасячи їм смолоскипи .  Захисники на горі вибивали із-під підмурків новобудови підпори, і важкі колоди також котилися з узвозу, «стрибаючи» на ворога»);

-         Як Омельку вдалося врятувати з  вогненної стіни Одарку та інших заручників?

-         Як Ви гадаєте, що допомогло змінити зовнішність Омелька?

-         Зачитайте епізод, в якому замальовується участь в боротьбі з ординцями князя Володимира, його підлеглих, вельможних гостей.

-         Що допомогло похитнути силу ворожу і відступити до розчинених Золотих Воріт?

-         Чим закінчується кіноказка?  (Відбудовою Софії Київської);

-         Кому поставлено пам’ятник посередині давнього міста Києва?

-         Прочитайте останні рядки твору: («Що відтоді на Київ ніхто з ворогів не нападав. Ну, хіба деколи. Бо тут, головне, тепер змагається любов із коханням – хто кого переможе. На тому й стоїмо»);

-         Як Ви розумієте зміст цих рядків?

-         Що Ви відчули під час читання?

-         Який випадок був найбільш хвилюючим?

Вчитель:  Ось і побували ми в казці.

     -   Чи сподобалася вона Вам?

     -  Хто з героїв найбільше запам’ятався?

     1.3. Жанр твору. Поняття про кіноказку.

     2. Робота в групах.

     Першим надаємо слово групі, яка досліджувала ознаки літературної казки в творі.

      Керівник 1 групи відповідає на питання:

      -    Яка казка називається літературною? Чи можна сказати, що «Капосні капці» - літературна казка. Доведіть свою думку.

      -   Які ознаки літературної  казки ви помітили у творі  «Капосні капці»? 

      -   Як починається і закінчується твір?

-         Що є фантастичного в казці? ( фантастичні персонажі: відьма Секлета, русалки; перетворення відьми на Одарку, Омелька -  на красеня; Касим-Абу тупає ногою – і світ здригається;

Керівник П групи. Ми досліджували життєву позицію парубка Омелька.

     Омелько – бідний хлопець, він кохає  гарну дівчину Одарку, мріє про неї. Коли на Київ напали ординці, Омелько виявив мужність, кмітливість. Він порадив киянам, як подолати ворога. Врятував із вогненного кола не тільки кохану, а й  інших людей. Омелько приймав участь у відбудові Києва.

           Вчитель: Діти, скажіть, чим приваблює нас Омелько?  Чому, на Вашу думку  перемогло кохання Одарки до Омелька?

           Третій групі було завдання  проаналізувати пісні, які зустрічаються у творі, і з’ясувати їхнє значення для розкриття теми та ідеї твору.

       Керівник Ш групи: В казці є  українські народні пісні. Це  обрядові пісні («на полі береза стояла, за вітром гілля розпускала, а гілля та злотом дзвеніло, а листя та сріблом шуміло»), про кохання («в твоє віконце гляне світання, ти ж моє сонце, моє кохання»), гумористичні («капосні капці , ви мої, наробили клопоту ви мені»), про боротьбу українського народу із загарбниками («а вже біжать теслі з сокирами, а ще ковалі з молотами, а косарі з косами, а юнацтво зі серпами, а молотарі зі ціпами і вже косять ту орду й молотять»), про мирне життя («поставимо дім на диво усім, поробим вікон з чотирьох сторон»). Я вважаю, що уривки з народних пісень яскравіше допомагають розкрити тему та ідею твору

      VІ .Закріплення знань, умінь і навичок учнів

1.     Проблемні питання для учнів (Займи позицію»).

  -   До якого жанру відноситься твір «Капосні капці»? Доведи свою думку.

  -   Чим сподобалася  вам казка?

-   у чому ви хотіли б бути схожими на Омелька?

2. Робота над виразним читанням. Використовуючи пам’ятки «Основні засоби виразного читання»,  підготуйте для читання  один із уривків.

  2. А тепер давайте повернемося до нашого проблемного питання, яке я поставила на початку уроку.

     

       VІІ.Домашнє завдання:

        Середній рівень: Виписати з казки «Капосні капці декілька речень про Київ».

   Достатній, високий рівні:  написати  твір-мініатюру  «Мої враження від казки «Капосні капці:» 

УІ. Підсумки уроку.

 Метод «Мікрофон».

-         Що корисного ви візьмете для себе із цього уроку?

-         Який момент на уроці найбільше сподобався?

-         Як ви оцінюєте свою роботу на уроці?

     

Відгук на книжку «Хлюсь та інші» Лесі Ворониної

      У мене в руках  книжка «Хлюсь та інші» Лесі Ворониної. Як завжди гортаю сторінки, розглядаю малюнки. Привертає увагу  один  з перших : в  гнізді сидить письменниця (це її робоче місце) , біля неї – голубий папуга, а нижче -  якась дивовижна істота . У мене  зразу ж  виникає  бажання дізнатися про героїв книжки, захотілося прочитати всі історії.

      Хто ж такий Хлюсь? Виявляється, це водяничок, який відкрив дівчинці Мар’янці таємницю підводної печери. Чому саме Мар’янці? Бо вона любила рідну природу, річку свого дитинства Стугну,  була фантазеркою. Саме ця дівчинка могла врятувати від забруднення річку Стугну.

      Наші герої попадають в пастку до  Подвійного, напівлюдини – напіврибини, який мав псевдонім Оселедець. Ця почвара хотіла знищити ріки, озера, перетворити їх на суцільний оселедцевий рай. Але  Мар’яна перемагає потвору, хлюпнувши на неї джерельною водою.

      Як бачимо, добро, як завжди, перемагає зло. Та  й без доброго ставлення до навколишнього світу, мабуть, не народилася б така чудова казка,  як «Хлюсь та інші».

      В наступній історії «Пригоди голубого папуги» розповідається про папугу Антося,  якого бабуся навчила говорити. Але Антосеві                                                                                                   приснився сон, що кіт Кузьма хоче його з’їсти, і він тікає.. Потрапивши  в метро,  Антось зустрічається з тваринами, які або набридли людям ,  або  їх «забули» перевезти на нову квартиру.

      З оповідання «Таємниця чорного озера» ми дізналися про дивовижних істот – прибульців з космосу Круця та Дрона, які розповіли про небезпечну міжгалактичну подорож. Білі жаби насправді – прибульці з іншої планети. Сплять вони головою донизу, щоб зберегти вічну молодість.

      Отже, світ, в якому ми живемо, незвичайний. Треба тільки уважніше придивитися. Можливо,  і ми побачимо маленьких кумедних чарівних істот, які посміхнуться -  і нам стане радісніше жити.

Відгук на книжку «Паперовий янгол» Ольги Бусенко

      Книжка, яку я щойно прочитав, називається «Паперовий Янгол». А написала її  сучасна письменниця Ольга Бусенко. Складається вона з дванадцяти  казочок. Вигадала ці історії та створила до них ілюстрації дівчинка Яринка. Своїм пензликом вона вимальовувала  на аркушику дерево, а на самому  вершечку – янгола. Паперового янгола. Чому саме янгола?  Я думаю, що янгол повинен охороняти персонажів, яких змальовувала маленька письменниця.

       З  першої історії «Про паперового янгола» ми дізналися, що у відомої  художниці був паперовий янгол, якого їй подарувала дорога їй людина. Янгол добрий, на його вустах завжди сяяла посмішка. Він пишався тим, що жив в оточенні милих людей. Але одного разу в кімнату залетів вітер, підхопив паперового янгола і поніс за вікно. Старий клен піймав янгола, а дівчинка Яринка помітила його і стала його власницею. Їй не хотілося розлучатися із знахідкою. Кожного дня вона читала Янголу книжки. Гуляючи з бабусею у ботанічному саду, дівчинка проявила мужність і віддала його художниці. Вдячна жінка подарувала  чемній дівчинці такого ж ангела.

      Схвилювало мене  оповідання «Пан Хо-Хо та пан Хе-хе», в якому розповідається, як маленьке цуценя повернуло до життя  пана Хо-Хо, який не любив дітей,  був невдоволений, коли щебетали пташки, ніколи не посміхався. Пізніше пан познайомився з такою ж одинокою жінкою і став радіти життю. Прочитавши  цю історію, я зробив висновок: треба  бути уважними до людей, які живуть поруч, треба поспішати жити, радіти кожному дню.

Відгук на пригодницьку історію «Ліза та Цюця П.» Лариси Денисенко

                                                      Фантазіє!

                                                      Якби тебе людська душа не знала,

                                                      Було б життя, як темна ніч, сумним!

                                                                                          Леся Українка

      Чи любите Ви фантазувати? Гадаю, так. Отож, пропоную Вам помандрувати в фантазійно-дивовижний світ пригодницької історії «Ліза та Цюця П.» відомої сучасної письменниці Лариси Денисенко.

      З перших сторінок книги ми знайомимося з  дівчинкою Лізою, якій наснилася невідома істота, схожа трохи на парасольку, трішечки на ялинку з ручками і ніжками. Це була Цюця П. Сама ж Ліза пояснила ім’я своєї фантазії так:   П – прізвище,   Цюця – цюдова цяця. Дівчинка намалювала Цюцю і вирішила розшукати героїню свого сну.

      В цей же час на іграшковій фабриці майстриня Бездоганна Ганна з мотлоху виготовила іграшку, яка наснилася Лізі,  і назвала її також Цюця Перша.  Та, на жаль, зла прибиральниця, викинула симпатичне створіння. Трохи пізніше Ганна зустрінеться з Лізою та її друзями,  і вони   подумають, як і де шукати кумедну   Цюцю П.

      Я ж пропоную всім вирушити в подорож з Цюцею та її друзями до мудрого старого крука і дізнатися, ким вона є?

       Мені сподобалася повчальна історія про змагання жаб і воронів. Кваки і кари  жили  у мирі на планеті Ква-кара, з повагою ставилися один до одного. Згодом вони почали змагатися, хто зробить найкращі повітряні або підводні фігури. Чаклун  Ква-кара, який створив їх планету, хвалив усіх, йому подобалося усе. Тоді кваки та кари вирішили позмагатися у словотворенні. Кваки вигадали такі слова як КВАсоля, морКВА, КВАдрат, антиКВАр,  аКВАланг,, КВАртал,, КВАртира, КВАс.  Кари  «зліпили» не менше слів:  КАРтопля, КАРета, ліКАР, плітКАРка, КАРась, КАРате...  Вони утворювали й інші слова та все не вгамовувалися. Тоді  чарівник Ква-кар  втомився і зробив так, щоб кари могли вимовляти тільки кар, а кваки – ква.

      Сьогодні,  коли я чую в повітрі «кар», а біля річки  - «ква», мені

                                                           - 2 -

здається, що  то і  досі поміж  нащадків жаб і воронів   тривають суперечки, хто і скільки слів подарував Всесвіту.  А своїм друзям хочеться сказати: «Друзі,  змагайтеся , але  ніколи не  зазнавайтеся!»

      Цюця була мрійницею. Їй здалося, що існувала не тільки планета Ква-кар,  Можливо,  була ще й планета Гав-мур, де мешкали гави та мури, які згодом перетворилися на собак та котів. Вона вважала, що назву  рослині ГАВортії (схожа на кактус) дали саме гави,  а коти вигадали слово МУРеція (квітка із жовтими пелюстками у вигляді парасольки).       

      Неодмінно запропоную своїм друзям позмагатися у словотворенні слів із складами ГАВ-, МУР-. Думаю, буде цікаво!

     Зацікавила мене розповідь Антик-кара про походження камінців. Тепер я знаю, що бурштин – це сльози сосон, що перетворилися на камінь від поцілунку Сонця. А малахіт знайшов свою назву завдяки тому, що за кольором нагадував листя квітки мальви, яка грецькою мовою звучить як малах.  Бірюза походить  від перського слова

 піруз, що означає перемога. Корали походять від грецьких слів кура балос, що означає – морські феї…  Цюці  сподобалося, що вона може бути кораловою морською феєю. Але мудрий ворон сказав: «У камінців, дитинко, є душа. Вони вміють зберігати чужі таємниці. Однак у камінців немає серця. У тебе ж серце є. Добре  та тепле серце, яке реагує на всі життєві ситуації і яке дуже любить своїх друзів. Відтак, ти не камінь». Як би я хотіла, щоб у мене була подруга з таким же добрим та теплим серцем, як у Цюці.

      Прочитавши книгу «Ліза та Цюця П.», я зрозуміла багато речей. По-перше, треба поспішати робити добро, любити своїх друзів і намагатися не сваритися. По-друге, кожний іноді, може наробити дурниць. Головне – схаменутися й далі поводитися інакше. По-третє,  ганебно – глузувати із беззахисного чи ображати будь-кого. Ганебно – брехати чи підлабузнюватися».

      Хочу порадити прочитати цю книжку  всім, хто любить пригоди.

     

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

УКРАЇНОЗНАВСТВА

Історія  заселення та створення  

селища Октябрське

Великоновосілківського району

 Донецької області

(на матеріалі спогадів

мешканців селища)

                                  селище Октябрське - 2013 рік

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...3

    Основна частина…………………………………………………………6

1.      Загальна характеристика селища Октябрське …………………6

2.      Історія заселення території краю в 20-30 роки ХІХ століття             та створення господарства…………………………………………6

3.      Найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край…………….8

-         30 - 40 роки……………………………………………………..8

-         45 - 60 роки…………………………………………………….11

-         70 - 80 роки…………………………………………………….16

     4. Цікаві сторінки життя селян……………………………………….17                

     Висновки…………………………………………………………………20

     Використана література………………………………………….........22

Додатки………………………………………………………………......24

    

 

                                                       Вступ

       На сучасному етапі розвитку української незалежної держави як ніколи важливим  є звернення до одвічних цінностей  народу, дослідження  історії рідного краю, землі.

      Якщо відновимо свою історію, знатимемо, куди йти далі. Відсутність матеріалів  про  історію селища Октябрське  обумовлює актуальність і трудність дослідження  даної  проблеми,  фактично немає наукових праць, у яких висвітлюється обрана тема.

      Отже, тема мого локально-монографічного дослідження – «Історія заселення та створення селища Октябрське Великоновосілківського району  Донецької області» (на матеріалі  спогадів мешканців селища Октябрське Великоновосілківського  району Донецької області).

      Головна мета роботи в загальному зводиться до вивчення того,

·        Коли і як відбувалося заселення  території краю;

·        Створення селища та господарства;

·        Найважливіші етапи переселення українців  та інших представників народу в наш край;

·        Цікаві сторінки життя селян;

·        Перспектива розвитку селища на майбутні роки.

        Визначена мета дослідження зумовила постановку й розв’язання таких завдань:

·        Зібрати  матеріали старожилів, які пам’ятають основні віхи історії  селища  або чули про них від своїх батьків, та на їх основі укласти міні-підручник «Історія заселення та створення  селища Октябрське  Великоновосілківського району Донецької області»;

·        дослідити, коли і як відбувалося заселення території краю;

·        дослідити найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край;

·        проаналізувати, звідки прибули перші поселенці та як утворилося селище;

·        опрацювати пресу, літературу; відвідати музеї, архів; зібрати фотографії односельців різних періодів їхнього життя;

·        на прикладі  селища  з’ясувати цікаві сторінки із  життя українців в різні періоди його існування

        Об’єктом  дослідження є  корінні жителі селища Октябрське Донецької області , люди похилого віку, мешканці села, які прибули з різних куточків країни.

       Методологічною основою наукової роботи є комплекс спеціальних загальнофілософських, загальнонаукових методів і принципів.

      Матеріалом дослідження служать наукові роботи українських дослідників, матеріали Народних музеїв історії  сусіднього села Старомлинівка та районного центру Велика Новосілка, матеріали місцевої  періодичної преси та архів районної типографії,  матеріали спогадів корінних жителів селища Октябрське, фотографії односельців різних періодів їхнього життя, матеріали Великоновосілківського районного архіву.

       Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснена спроба комплексного аналізу  історії заселення та створення  селища, створення господарства.

       Отримані результати   можуть бути використані в процесі удосконалення знань з такого розділу  науки, як краєзнавство, а також у процесі подальших досліджень, у викладанні навчальних курсів, факультативних занять з  історії рідного краю, спроби створення для учнів  місцевої школи міні-підручника «Історія заселення та створення селища Октябрське Великоновосілківського району Донецької області» та фотоальбома.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, основної частини, висновків, використаної літератури та додатків.

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, формулюються мета, завдання й методи наукової роботи, визначається її об’єкт, наукова новизна й практична значимість результатів,  викладаються дані про структуру й обсяг наукової роботи.

Основна частина складається з розділів, в яких дається загальна характеристика селища Октябрське,  історія  заселення  земель в 20-30-ті роки ХІХ століття, досліджується, як було створено господарство «Керменчик»,  прослідковуються найважливіші етапи переселення українців в наш край  у 30-40, 45-60, 70-80 роки, вивчаються особливості життя селян в різні  періоди розвитку господарства. 

          У висновках наводяться основні результати проведеного дослідження, з’ясовується перспектива розвитку селища на майбутні роки.

                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Основна частина

                    1. Загальна характеристика селища Октябрське

      У довіднику «Міста і села Донецької області» за 1975 рік  сказано, що  Октябрське, центр сільської ради,  розташоване за 28 км на південний схід від районного центру та за 45 км від залізничної станції  Зачатівка. Населення – 1341 чоловіки . До сільської ради відносяться також населені пунки  Новодонецьке та Новомайорське

      Радгосп «Керменчик», центральна частина якого розташована в Октябрському,  має 10430 га пахотної землі. Це велике багатогалузеве господарство із розвиненим землеробством та м’ясомолочним виробництвом, займаються тут також садівництвом і   овочівництвом. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 10 трудівників радгоспу нагороджені орденами та медалями.

      У селищі є середня школа, Будинок культури, бібліотека. Працює майстерня побутового обслуговування [ 5].

        Сьогодні селище Октябрське являє собою одне з тисяч складових опори держави і в той же час одну з найбільших у  Великоновосілківському районі територій, а також найбільший виробник основних сільськогосподарських культур.У його складній суперечній історії злилися долі кількох поколінь українців, росіян,  греків, поляків та представників інших національностей.

 Відомості про процес заселення території, створення селища, господарства, етапи переселення українців, особливості їх  життя до 50-х років відсутні.

2.     Історія заселення території краю в 20-30 роки ХІХ століття

та створення господарства

      Як же відбувалося заселення  землі наших прадідів?

      Кінець ХVІІІ -ХІХ століття вважається періодом активного заселення та засвоєння Донецького краю, перетворення його з «Дикого поля» у розвинений регіон [14].

      Першими   поселенцями у Великоновосілківському районі Донецької області  були  запорозькі козаки. На місці  нинішнього  села  Андріївка перше поселення заснували в 1660 році гребці Запорозької берегової стражі, а з початку 70-років ХVІІІ століття там  поселився відставний військовий старшина Андрій Сологуб із своїм сімейством, який почав займатися на незайманих землях землеробством. Приблизно в ті ж роки інший виходець із Запорізької Січі  Олексій Петренко заснував слободу Олексіївка. Так було зроблено перший крок до заселення краю. Пізніше  частину переселенців складали німецькі колоністи (територія нинішнього колгоспу імені Тельмана,  село, що не збереглося на території колгоспу  імені Кірова, села Орлінське, Рівнополь, Новополь), грецькі переселенці з Криму (села Константинополь, Красна Поляна, Велика Новоселівка, Улакли, Богатир, Старий Керменчик[4 ].

      Історія  селища Октябрське починається з 20-х років ХІХ століття. Характерною особливістю життя  селища на протязі всього періоду його існування є те, що формувалося воно як аграрне. Іншою  особливістю є те, що історія  селища Октябрське  – це історія українців, які кількома етапами приїжджали сюди.

      В  20 роки низку сіл заснували селяни-одноосібники, які вирішили вести господарство  на раніше пустинних землях (додаток №1). Серед них були і перші поселенці, а відповідно й засновники селища. Опитані люди,  в основному старшого віку,  стверджують,  що це  були вихідці села Білоцерківка Куйбишевського району Запорозької області  Антон Терентійович і Харитина Григорівна Прохожан з чотирма дітьми, Тетяна Федорівна Болбат та її сини Юхим, Сергій, донька Євдокія, сім’я  Якова Комаря .  В 1925-1926 роках вони  прибули на наші землі. Це були пустирі, порослі високим травостоєм, обмежені річкою Шайтанкою на півночі та земельними угіддями сіл Новомайорське, Євгенівка і Старого Керменчика. Підготувавшись до зимівлі в куренях,  до жовтневих свят поселенці назвали  свій хутір на честь Великого Жовтня – Октябрський. Життя на новому місці було важким. Майже ніхто з поселенців не мав  ні сільхозінвентаря,   ні посівного матеріалу. Більшість були вимушені найматися   (сезонно) до багатих господарів-греків  в Старий Керменчик, поля яких  були розташовані недалеко від хутора. В родині Прохожана від застуди  померла менша донька.  До 1930 року це був невеликий хутір,  на якому нараховувалося  до 20 дворів ( сім’ї Будька О.І., Кускова М.І., Кияся К.П.,  Листопада П.І.,  Бухалова Р.І.,  Горшечка В.М., Паски К.С., Мигрина  та інші). З 1926 по 1930 роки сім’ї  жили і працювали індивідуально.

3.     Найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край

30- 40 роки

     На початку 30-х років у Великоновосілківському районі  організовували перші радгоспи. Для організації   радгоспу «Шахтар» з’їхалися молоді добровільці з усіх куточків країни і незабаром на місці  тимчасових хатин виросли доволі великі села. Хутір  Октябрський  і землі, що прилягали до нього, віднесли до п’ятого відділення радгоспу «Шахтар». Потім радгосп «Шахтар» було укрупнено і частина його відділків отримали статус окремих господарств,  які поступово перетворювалися на нові села.

      Життя було дуже важким. Але, незважаючи на труднощі  та важку роботу (додаток №2), селяни кілька років поспіль отримували великі врожаї зернових та неодноразово були учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства  (ВДНГ).   Часто її учасники нагороджувалися пам’ятними призами та почесними грамотами.   В 1933 році  за високі показники  у вирощуванні сільськогосподарських культур  господарство  було нагороджено літаком У-2,  а  працю управляючого А.І. Пашкова було відмічено високою державною нагородою – Орденом Трудового Червоного Прапора.

      Радості селян не було меж. Вони на чолі з Дмитром  Терентійовичем Прохожаном привезли літак до селища.  Аеродром для літака було  облаштовано на полі №7. Нагородою для передовиків  господарства був політ до міста Сталіно на власному літаку.  Із спогадів  сина Д.Т.Прохожана : «Скільки було розмов про той політ!  Усіх переповнювала радість та гордість, що їхня праця була  гідно оцінена».

На початку Великої Вітчизняної війни односельці одностайно вирішили передати літак на потреби Радянської армії. Подальша доля цього літака  невідома, але, мабуть,  він вніс свою частку в перемогу над фашистськими загарбниками.

Цей літак залишив слід в історії села та долях сім’ї Прохожанів. Дід, Дмитро Терентійович Прохожан, не зміг особисто літати на літаку через  покалічену ногу, а  його син та онук   (також  Дмитро) пов’язали своє життя з авіацією (додаток № 3).

       З 1934 року відділення стало самостійним господарством, отримало назву радгосп імені Саркісова і ввійшло в підпорядкування Старо-Керменчичького земвідділу. Землероби з хутора Октябрський та  мешканці сусіднього села Старий Керменчик на базі підсобного господарства побудували центральне відділення. Так виникло селище Октябрське,  яке було розташовано навколо великого ставка  з прісної води. Сюди ганяли коней та овець на водопой.. В селищі було багато джерел з прісною водою. Одна з криниць знаходилася там, де зараз установлено зруб криниці, напроти колишньої хати Калюти Івана. Інша криниця знаходилася недалеко від старого хутірського кладовища, яке  сьогодні стало селищним і від нього, в тому ж місці, добрими руками зроблена також криниця на згадку про перших поселенців. Таких криниць в ті роки було багато, сьогодні їх затягло мулом, а по балках можна побачити зарослі  очерету та густого польового пирію.

      В 30-40 роки на центральне відділення  на постійне місце проживання прибували хлібороби з сусідніх сіл, переїжджали  сім’ї  з хутора Октябрський. В цей же час стали прибувати переселенці з Брянської, Орловської та інших областей.

       1933-34 роки були для країни не урожайними, а в радгоспі хліб був. Для землеробів держава побудувала 5 будинків з каменю.

З розповіді старожила Клименка Федора Івановича   відомо, що крім будинків  в 1936 році було побудовано і МТМ . Колишня мешканка села Старий Керменчик   Задорожня О.Е.  є свідком того, що камінь привозили з  їхнього села. Приблизно в цей же час була побудована власна пекарня, пекарем на якій був Бірюков Семен. На місці, де зараз знаходиться стадіон  і  Октябрська загальноосвітня школа, було закладено лісопитомник, який призначався для забезпечення посадки саджанців в лісополосах. Цими роботами керував лісомеліоратор Кателло Христофор з Нового Каракуба     (с. Красна Поляна).

          Для села    виділяли  різноманітний інвентар:   трактори,  косарки,  молотарки, плуги та інше (додаток № 5). Виділили також корів, свиней,  птицю. Люди з ентузіазмом взялися за роботу, працювали зранку до пізньої ночі, щоб все зробити для покращання становища країни, життя народу.

         Особливо відрізнялися  трактористи (додаток № 4).  У зв’язку з тим, що машини не були оснащені світлом, працювали не тільки вдень, а й в  місячні ночі.        

В 1934 році  відкрили трикласну школу, яка знаходилася в одному приміщенні з конторою. З 4 до 7 класу діти навчалися в сусідній Новомайорській школі за 4 кілометри від селища ( до 1941 року).  Першим директором школи був Авксентьєв В.Д.

      З 1936 року  господарство отримало назву «Керменчик». Назва пов’язана з назвою сусіднього села, де знаходився земвідділ.  Старий Керменчик , який заснували в 1779 році  греки, вихідці з Криму. В перекладі з грецької мови слово «керменчик» означає   «старий млин».

      Першим директором радгоспу «Керменчик»  був Ковбанюк  Павло Єфимович, а його брат Федір – агрономом. Перший тракторист радгоспу  - Посяковський Антон,  начальник тракторної бригади – Романюк. Н.

      Найбільш активними в господарстві були Мигрин Терешко, Кускова Мотрона Іванівна, Дяченко Авраам Кирилович, Комар Яків та інші.

      Після Ковбанюка П.Є до самої війни   директором радгоспу був Аронов Зиновій Єфимович.

З книги наказів по радгоспу за 1943- 1947 роки (матеріали Великоновосілківського районного трудового архіву)   стало відомо, що в роки війни   відбувалася  плинність керівників радгоспу:

1943 р – Яременко І.П.

1944 – Стецюра М.В.

1945 – Момот Ф.І., Борисов П.О.

      З нинішніх мешканців селища прізвища цих людей ніхто не пам’ятає.

 Першим комсоргом  в ті далекі роки був Дардур Микола, після нього Будько  Іван, а перед війною – Комар А.Я.

       В роки Великої Вітчизняної війни 112  мешканців селища пішли на фронт, 26  загинули в боротьбі з ворогом, 42 воїни нагороджені орденами і медалями, у тому числі А.Ф. Гончаров – орденами Слави 2 і 3 ступенів, Д.Г.Гончаренко – орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2 степеню, Марченко П.А., Приходченко Я.І. Тихонов М.М. – орденами Слави 3 ступеню.  На честь воїнів-односельців, які загинули  в боях за Батьківщину, в центрі селища установлено пам’ятник.

      Селище Октябрське було звільнено від німецько-фашистських загарбників 12 вересня 1943 року частинами  230 стрілкової дивізії і 301 «Сталінської» стрілкової дивізії ( командир дивізії Герой Радянського Союзу Антонов Володимир  Семенович), танкістами  36 танкової бригади полковника Жарикова об 11 годині дня.

      Після Великої Вітчизняної війни господарство очолив  Воробйов А.П.

      Матеріали Великоновосілківського районного Трудового архіву допомогли установити прізвища осіб, які очолювали господарство в  60-80 роки:

      Тимчук Михайло Йосипович – з 1961 по 1969 роки;

      Самохвалов Віктор Григорович – з 1969 по 1985 роки.

45-60 роки

      В 1947 році   в рамках операції «Вісла»  до села прибули  добровільно або напівдобровільно сім’ї, яким доводилося жити в умовах німецької окупації, випробувати примусове виселення з місць свого проживання. Це були сім’ї  Гриценяка, Павлика, Ліщука, Радванського, Оринника, Михавка, Терпака та інші.  Опитані старожили свідчать, що діти цих українців мало що знали про своїх батьків, а якщо і знали, не хотіли розповідати.

       Тема депортації українського населення із земель, що відійшли до Польщі,  почала розроблятися тільки у роки незалежності. В статті  М.Алфьорова «Депортація  українського населення в Донбасі в 1944-49 роках» досліджується процес примусового переселення в Донбас українського населення із земель, що відійшли до Польщі у 1944 році, визначається чисельність та місця вселення переселенців. Перший етап переселення тривав з 15 жовтня 1944 року до липня 1945 року. До Сталінської області прибуло 3044 родини, в яких налічувалося 13201 особа. У Старо-Керменчицькому районі з 87 родин присадибні ділянки отримали тільки 7 родин [2]. В селах Старомлинівка та Новодонецьке проживають внуки та правнуки  родини Гриценяків,  яких доля привела в Октябрське.

       З книги наказів Великоновосілківського районного архіву прослідковуються прізвища і  місця колишнього проживання  і  інших українців, які прибули в селище в післявоєнні роки: Татарчук Л.А., Федорюк Л.І.(Черновицька обл..), Фидрик П.П.( Сумська область), Цьоньо В.І. (Львівська область), Цупа В.О. (Хмельницька область).

      У 50-роки життєві обставини привели в селище Октябрське  мешканку Тернопільщини Замах Марію Іванівну. Прибувши в село, буквально наступного дня вона вже працювала в радгоспі «Керменчик» Швидко освоїлася на новому місці і незабаром увійшла в число кращих доярок господарства. Доїла Марія Іванівна тільки вручну, навіть, коли з’явилося машинне доїння. Знаючи це, керівники радгоспу ніколи не намагалися її переконати, зате тільки до неї направляли  нових  доярок, що  приїздили, щоб вона за короткий час навчила їх поводженню з тваринами. Замах М.І. керувала ланкою з 17 доярок різного віку. Ланкова агітувала власним прикладом. Маючи практично всі роки групу з 46 корів, від кожної з них надоювала в середньому по три тисячі кілограмів молока на  рік. В окремі періоди надої досягали  три тисячі шістсот,   три тисячі сімсот  кілограмів молока. Сьогодні вдома у Марії Іванівни на видному місці бережливо зберігаються вишитий планшет з нагородами і шкатулка   із свідоцтвами до  них. А їх за роки роботи зібралося немало – два ордени «Знак Пошани», медалі,  Почесні грамоти.

      У післявоєнні роки на поселення в селище прибуло також  багато сімей із сіл Времівка, Новопетриківка,  Старомайорське,  переселенці з Красноармійського   району.

       У 50-ті роки  переїхала на центральне відділення  родина Бондаренка Олександра Миколайовича.  Це була одна з останніх сімей   хутора Октябрський,  на який в 1926 році прибули перші поселенці. Купили хату.  Родина була велика (п’ятеро дітей), тому доводилося працювати з ранку до вечора. Пізніше Олександр Миколайович працював бухгалтером, а жінка – свинаркою.                                                                                                                                    

         Разом з господарством  розвивалося  і селище.  Велика увага приділялася дітям, які в цей час навчалися в трикласній школі, яка була розташована в дерев’яному будинку (де жили Киясі).  Із введенням  в будівництво двох фінських будинків  на центральній садибі було виділено  приміщення для  відкриття неповної  середньої школа № 3 при зернорадгоспі «Керменчик». Умови навчання покращилися. Восьмирічка  почала працювати з вересня 1950 року. Діти отримали теплі класи. Школа знаходилася  біля молодого, тільки-но посадженого саду.  Всі старі кам’яні довоєнні будови на центральній  садибі і  на П відділку радгоспу ( селище Новодонецьке) були капітально  перебудовані з усіма надвірними прибудовами.

      Після війни в одному з кам’яних будинків була відкрита пошта і радіовузол, якими керували Черкас Єлизавета Федорівна і Ілля Савич Охомуш. Пошту довгий час возив із Старомлинівки на бедарці Прохожан Д.А.

      У 1950 році було  закінчено будівництво МТМ, запущена дизельна електростанція. В 1952 році побудований клуб на 250 посадкових місць, при якому працювала кінопередвижка, яка обслуговувала до кінця 50-х років  селище Новодонецьке, села Новомайорське, Євгенівку, Ключове, а також всі польові стани  на час уборочної стради. Кіномеханіком працював   до виходу на пенсію Сарбеєв Христофор Филипович. З появою електрики   в усіх селах  потреба  в кінопередвижках відпала, в клубах і СБК були установлені стаціонарні кіноустановки.

      Згідно Рішення Сталінського облвиконкому від 30 травня 1958 року «Про присвоєння  назв населеним пунктам»  селищу ділянки №1 зернорадгоспу «Керменчик» Новомайорської сільради  Старомлинівського району  присвоєна назва  - селище Октябрське.

Згідно рішення Сталінського  облвиконкому  від 9 липня 1959 року  центр Новомайорської сільради Старомлинівського району  перенесено до селища Октябрське,  а згідно рішення Сталінського облвиконкому  від 14 вересня 1959 року  у відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1959 року Октябрська сільська рада передана  до складу Великоновосілківського району.

            В липні 1959 року в селищі Октябрське була організована селищна рада, її головою став колишній завідувач відділом культури Тихонов Михайло Максимович. Були  вибрані округи і 25 липня відбулися вибори. Так обрала свій статус  і початок наша селищна рада.  За час роботи Михайло Максимович зумів об’єднати людей і повести їх на нові звершення. Це був незвичайний, начитаний, добре обізнаний з діловодством керівник. Наша сільрада займала  одні з перших місць в районі з благоустрою селища. За  роки останніх двох п’ятирічок в селищі побудовані два гуртожитки на 50 місць кожний, розширив свою площу місцевий ФАП, побудовано дитячий комбінат на 140 місць, школа на 380 навчальних місць, відкрита АТС на 50 номерів, відкрито 2 магазини, введено нове приміщення їдальні на 50 посадкових місць, побутова майстерня.

      

         З розповіді колишнього директора радгоспу «Керменчик Клименка Г.Ф:

      В 60-роки господарствам давали план будівництва для переселенців. Вибір Донбасу при визначенні місця роботи переселенців був не випадковим. Сільське господарство розвивалося швидкими темпами.  Село потребувало допоміжних кадрів.  Люди їхали, щоб  заробити, щоб почати особисте життя.

     Більшість переселенців були із західних областей України та з Росії.        За оголошеннями в обласних газетах до  села переїхало близько 30 сімей. Спочатку житло надавалося в основному на вулиці Київський. В ті часи до села переїхали сім’ї Песюк, Стецюк, Доманових, Федорюк, Кузічевих, Чепак, Чабан, Плотнікових, Негляд, Місюк,  Деякі сім’ї після кількох років проживання виїхали з села шукати кращої долі і кращих заробітків, але більшість залишилися

       Мешканка Рівненської області Лариса Олександрівна згадує:

       «Приїхала в гості до родичів, які перебралися на Донбас в 1947 році. Село активно розбудовувалося, і радгоспне керівництво, дізнавшись, що я маю  професію штукатура, вмовило  мене попрацювати. Залишилася до осені, а там втрутилася доля: тут-таки, у селі, зустріла земляка, вихідця з села свого ж таки району, сподобалися одне одному та довго й не роздумували – перед Покровою вже й весілля справили». Так народилася молода сім’я  Миколи Пилиповича і Лариси Олександрівни Місюків.

       Лариса Олександрівна  розповіла: 

      «Починали з ложки та миски. Батьки не могли нам нічого дати. У моєї мами  нас  було п’ятеро – четверо братів і я. Батько повернувся з війни у 1945 році,  поранений і побитий. Довго не прожив – через три місяці його не стало. Мама піднімала всіх дітей сама.  У чоловіка теж  була  одна мама. То ж ми розуміли, що дбати про себе мусили самі.  Трохи попрацювавши штукатуром,  пішла на ферму дояркою. Доїти вміла, тому що  в сім’ї тримали корову, але гурту, звичайно не доїла. Спочатку, бувало, й плакала, але швидко звикла і вже нікуди не хотіла йти з ферми.

      Багато років обслуговувала 25 корів, доїла тричі на день. Потім – 50, а в останні роки доїла по 100 голів. Так з 1962 року і пропрацювала на фермі майже три десятиріччя».

      Держава  відзначила працю Місюк Лариси Олександрівни  високими нагородами. Так, у 1971 році – Орденом Трудового Червоного Прапора, у 1973 – Орденом Жовтневої революції у 1976 – Орденом Леніна. В ті роки Л.О.Місюк тримала серед доярок першість по району, стабільно надоюючи по 4200 кг молока від корови. А надої бригади сягали 3000 кілограмів молока. То були часи найбільшого піднесення господарства і, зокрема, тваринництва.

70-80 роки

     У 70-80 роки кількість пахотних земель  в господарстві                                                    була велика, техніки вистачало, а от робочої сили – ні. Тому дирекцією радгоспу «Керменчик» створювалися умови для прийняття переселенців з різних регіонів СРСР . За два роки (1974-1975) силами будівельного цеху радгоспу «Керменчик» під керівництвом прораба Зачосенка Василя Івановича в селищі побудовано більше 120 будинків, з’явилося дві нові вулиці Ювілейна, Молодогвардійців, які були  призначені в першу чергу для переселенців (додаток №4). Створювалися нові  робочі місця, надавалися місця для дітей у дитсадку.     У 70 роках до села переїхали близько 35 сімей, які поселилися в основному на вулиці Ювілейній. Це були переселенці із західних областей (Паранчук, Ткачук,  Самусь, Водяні, Баран, Тищенко, Дубіни, Гарячі, Казімірова, Орищенко,  Замах, Ожинник, Сапунови, Хапіліни та інші. Близько 20%  з них пізніше виїхали.

      З 1970 по 1974 роки під керівництвом учителя фізкультури Задорожнього Анатолія Марковича молодь селища побудували чудовий спортивно-оздоровчий комплекс при Октябрській середній школі із стрілковим тиром, спортивною роздягальнею на стадіоні.

      З опитування колишньої доярки Паранчук Н.С. :

      В ті роки радгосп «Керменчик» мав велике поголів’я корів – понад 3000 голів. 800 корів було лише на другому відділку, 1200 голів  - молодняк. Ферма була дуже велика. На відділенні працювало 67 доярок. Працювати було дуже важко. Доярки піднімалися на роботу о  третій годині ночі, о  четвертій вже треба було бути на фермі. Дві з половиною години тільки корми з вулиці носили. Потім п’ять годин доїли – половину руками, половину апаратами, і так двічі на день, Бувало, що  й додому після обіду не ходили, то ж не бачили ні чоловіків, ні дітей. А ще ж  кожна і своє господарство тримала – корову, птицю, город… Тут, звичайно, допомагала вся родина.

           Зв’язала доля з тваринництвом  Негалюк Віру Гаврилівну.  Вона  опановувала промислову технологію виробництва молока, втіленням якої тваринники радгоспу «Керменчик» займалися з семидесятих років. В цій технології закладені невичерпні  резерви підвищення виробництва праці.   Негалюк В.Г надоювала за рік  чотириста  і більше тон молока.

      В золотий літопис селища назавжди вписані імена механізаторів, новаторство яких та  виробничі показники випереджали час.

                                    4. Цікаві сторінки життя селян

      Колишній механік першого відділку радгоспу  Дяченко Іван Аврамович згадує:

      Було це в середині 70-х років минулого століття.  В одній з центральних газет було надруковано повідомлення про механізаторів Кубані, що отримували небувалі результати на оранці. Директор радгоспу «Керменчик» В.Г.Самохвалов вирішив повторити, а якщо можливо, то й перевищити досягнення кубанців. Порадилися з механізаторами й вирішили: «Так цьому й бути…»

Зібрали ланку найкращих механізаторів радгоспу. До неї ввійшли: М.С.Данкевич, Г.М.Данкевич, В.О.Цупа, І.В.Будько та В.В.Будько.

Радгосп на той час уже мав сучасні трактори «Кіровці» та Т-150. На них і вирішили позмагатися з кубанцями.  Уже за першу добу роботи  в кілька змін  ланка підняла 175 гектарів паші.  Далі результати ставали ще кращими. Врешті-решт підрахували:  при нормі 12,5 га  на кожний агрегат  керменчани підняли аж 40 га,  перевищили результат кубанців.

Ні до цього, ні після цього ніхто в районі таких показників  не добивався.

      У 80 роки село поповнилося мешканцями із Прибалтики (Лаптєви, Песюки).

      На початку 90-х років була нова хвиля біженців з Чечено-Інгушетської республіки. В зв’язку з неспокійною обстановкою там, до  Октябрського переїхали 18 сімей: Прокопови, Богатирьови,  Найни, Овсяннікови, Доліни, (дві родини), Кириченко, Кострикіни, (три родини), Корнілови, Шевцови (дві сім’ї), Драганчук, Дорошевські.  Це були переселенці із с.Троїцького та міста Карабулана. Пізніше 2 родини виїхали (додаток № 7). 

Всі ці сім’ї  показали себе прекрасними працівниками і міцно прижилися на новому місці.

У  70-80 роки господарство очолювали Самохвалов В.Г (з 1969 до 1985 років),  Клименко Г.Ф. (з 1985 до 2005 року).

      Всі ці роки радгосп «Керменчик» був прибутковим господарством,  радгоспом – мільйонером, робочі місця були і для корінних жителів, і для переселенців.

      Колишній спеціаліст радгоспу Король Р.О. надала  фотографії діаграм, таблиць  за 78 – 83 роки,  в яких прослідковується аналіз та динаміка зростання валового виробництва м’яса, молока, зернових та овочевих культур, вплив продуктивності корів  на собівартість продукції по радгоспу «Керменчик»  за прогресивною технологією, динаміка затрат кормів на отримання  1 центнера свинини;  аналіз використання робочої сили , економії фонду заробітної плати  та підвищення  рівня середньої зарплати  доярок у 1983 році проти 1978 р  за умов  однакової продуктивності худоби.

      Рішенням Верховної Ради про перетворення 1992 р. колгоспів на господарські товариства в селі почалися паювання, виникнення колективних підприємств, фермерських господарств, земельна реформа

      Сьогодні на території селища діє велике сільськогосподарське підприємство, ТОВ «Южноє», генеральним директором якого є   мешканець селища Онуфрієнко Геннадій Вікторович,  і декілька фермерських господарств.

         Але, незважаючи на те, що населення селища станом на 1 січня         2010 року складає 1144 чоловіки, кількість будинків – 432, працюють в господарстві в основному люди, що приїздять за 10, 20 і більше кілометрів. Багатьом місцевим жителям роботи немає. Результати дослідження показали, що багатьом молодим спеціалістам, випускникам школи було відмовлено в працевлаштуванні.

      Силами ТОВ «Южноє», Октябрської сільради  упорядковані вулиці, центральна садиба, розбито розарій біля центральної контори, закладено березовий гай на березі упорядкованого ставка, де створені всі умови для відпочинку селян.

      Отже,  і уряду України, і місцевому керівництву слід задуматися, над перспективою розвитку села на найближчі роки:  чи буде надалі існувати село, в якому немає роботи молодим спеціалістам, випускникам школи, корінним жителям селища?

      А трудівники села, особливо хлібороби, завжди були гордістю і опорою сіл України.

 Висновки

Робота проходила у кілька етапів.

 На першому етапі під час польових експедицій проводили опитування, за допомогою електронних носіїв фіксували почутий аудіоматеріал.  Працювала з дванадцятьма респондентами, більшість з яких корінні жителі селища Октябрське,  знають або чули від своїх батьків історію заселення краю, створення селища та господарства. Зібрали цінні фотоматеріали минулих років.

          Відвідавши районну типографію, знайшли цікаві статті колишнього завідуючого Старомлинівським музеєм С. Теміра про заселення Великоновосілківського району.

          У Старомлинівському та Новоселівському народних музеях знайшли  фотографії про цікаві сторінки життя селян селища Октябрське.

          У Великоновосілківському районному Трудовому архіві ознайомилися з  наказами по кадрам  радгоспу «Керменчик»,  у яких  прослідковуються деякі прізвища переселенців та місця їхнього колишнього проживання. Ці матеріали допомогли з’ясувати етапи переселення українців та представників інших національностей  до нашого селища.  Матеріали архіву допомогли установити прізвища осіб, які очолювали господарство в роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнні роки.     

      Наступний етап  передбачав впорядкування  матеріалу, записаного від корінних жителів селища, опрацювання знайденої наукової літератури про етапи переселення  українців та представників інших національностей взагалі і конкретно до нашого селища. Збір матеріалу про цікаві сторінки із життя селян. Цей матеріал є цікавим для дослідження, тому що на його прикладі ми дізналися не тільки про історію свого селища, а й про історію України.

Отже,  намагаючись з’ясувати, як і коли  відбувалося заселення території та створення господарства, періоди переселення українців та представників інших національностей в наш край, з’ясування цікавих сторінок із життя українців було виконано таку роботу:  знайдено корінних жителів селища Октябрське, які пам’ятають або чули від своїх батьків про події 20-80 років. Для дослідження етапів переселення українців та представників інших національностей в наше селище ми опрацювали  знайдену літературу про цей період життя в історії українського народу. Цінною науковою роботою є праця Миколи Алфьорова, який дослідив депортацію українського населення в Донбас. Досліджено:

-         перші  поселенці селища Октябрське були вихідцями села Білоцерківка Куйбишевського району Запорозької області, які прибули в наш край в 1926 році;

-           господарство «Керменчик» було створено  на початРку 30-х років ХІХ століття;

-         заселення території селища Октябрське відбувалося  декількома етапами, найважливіші з яких 30-45 , 60-80 роки;

-   в усі роки  і  корінні жителі, і селяни, які прибували з інших місць, мали робочі місця.

Наше селище є цікавим для дослідження,  тому, що  на його прикладі ми дізналися про історію країни. За роки проживання на території  нашого селища люди проявляли нечуваний ентузіазм в розбудові держави.  Головним  результатом   науково-дослідної роботи  є  з’ясування таких питань:

-               заселення  селища відбувалося в основному у період з 20-х до 80-х років ХХ століття  кількома етапами;

-               характерною особливістю життя українців нашого селища на протязі всього часу його існування є те, що формувалося  воно як аграрне,  в усі часи  для всіх українців, і корінних жителів, і тих, хто приїздив до селища, були робочі місця. Українці працювали не шкодуючи сил. 

-                історія нашого села  – це історія   українського народу, якому доводилося добровільно або напівдобровільно переселятися  по всіх землях України;

-  всім  українцям треба задуматися про розвиток села на найближчі роки.

                                            Використані джерела:

1.      http://uk.wikipedia.org/wiki/Октябрське_(Великоновосілківський_район)

2.      Народний музей Великоновосілківського району – 85500, смт Велика Новосілка, вул. Жовтнева, 33

3.      Народні музеї історії села Старомлинівки та Великої Новосілки.

4.      Великоновосілківський районний Трудовий архів

                                    Використана література:

1.      Будет село – будет Украина, Великоновоселковскому району 80 лет, 2003.

2.      Депортація українського населення в Донбас 1944-1949 р., Микола   Алфьоров, журнал «Схід», 2007 р.

3.      Дервиш Г. В. Очерк истории села Великая Новосела, 1964. с. 7.

4. Земля отцов, С.Темир, газета «Сельский край», 10 ноября, 1990.

5 .Історія міст і сіл УРСР, Донецька область, К,1976.

6. Історія рідного краю, (Донеччина з кінця ХУІІІ до кінця ХІХ ст.), Донецьк, «Каштан», 2012.

7. История  административно- территориального деления Донецкой области, 1919-2000 г.г. Сборник документов и материалов.

8. История родного края в  2-х частях. Р.Д. Лях, В.Н.Никольский, газета «Донеччина», № 54

9. Калоеров С. А. На новые земли,  «Сельский край», 1996, 22 мая.

10.Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. –К.: УВС, 1996 рік

11.Мишанич, С. Локально-монографічне дослідження, том 1, Донецьк, 2003, с. 67.

12.Довідник з історії України, М.Котляр, С.Кульчицький, К, видавництво «Україна», 1996 рік

13.История родного края в  2-х частях. Р.Д. Лях, В.Н.Никольский, газета «Донеччина», № 54

 14. «Думы о Донбассе»,  Иван Костыря, Донецк-2012

 15.І.П.Нікітіна,Ю.Ю.Нікітін. Науково-дослідницька діяльність  учнів,   Харків. «Основа», 2006.

16. Рішення Сталінського облвиконкому від 30 травня 1958 року Про присвоєння  назв населеним пунктам.

17. Рішення Сталінського облвиконкому від 9 липня 1959 року Про перенесення Новомайорської сільради Старомлинівського району в селище Октябрське.

18. Рішення Сталінського облвиконкому від 14 вересня 1959 року про передачу Октябрської сільради  до складу Велико Новоселівського району.