Історія заселення та створення
селища Октябрське
Великоновосілківського району
Донецької області
(на матеріалах спогадів мешканців селища)
Міні-підручник
з історії селища Октябрське
Зміст:
1.
Вступ……………………………………………….....
3
2.
Загальна характеристика
селища Октябрське… 5
3.
Історія заселення території
краю та селища……. 7
4.
Створення та розвиток
радгоспу «Керменчик»...11
5.
Моє село у роки Великої
Вітчизняної війни
1941 – 1945 р.р………………………………………. 17
6.
Розвиток села у післявоєнні
роки………………... 19
7.
Спогади переселенців………………………………
24
8.
Змагання механізаторів…………………………….
31
9.
Хвилі переселень 60-х –
80-х років ХХ століття... 34
10.
Вплив переселенців на побут
та традиції
нашого
села………………………………………….. 37
11.
Архівні матеріали………………………………….
38
12.
Використані джерела………………………………. 41
Вступ.
Окину рідний край я оком,
До нього лину знов і знов,
Хай
процвітає з кожним роком,
Моє село, моя Любов!
На сучасному етапі розвитку української незалежної держави як ніколи
важливим є звернення до одвічних
цінностей народу, дослідження історії рідного краю, землі. Все більше і більше зростає інтерес до минулого
своєї Батьківщини, краю де народився і живеш, де виросло не одне покоління
родичів, близьких і знайомих. А святе відчуття Батьківщини починається саме з
батьківського порогу; свого села чи міста; вулиці, де пройшло дитинство;
калини, яка росте біля порогу рідної хати; маминої пісні і власного родоводу.
Ці почуття передаються із покоління в покоління з молоком матері. Знати своє
коріння і свою історію, любити його – це найсвятіша і найдорожча потреба кожної
порядної і поважаючої себе людини. Твердо переконана, що усвідомлювати національне
дитина повинна починати з колиски, дитячого садка, початкової ланки через казку
і пісню,
народний звичай і традицію, любов і повагу до отчого дому. Знати своє
коріння і свою історію, любити його – це найсвятіша і найдорожча потреба кожної
порядної і поважаючої себе людини. Без знань про все це годі говорити про
національну культуру, гідність, самовідданість і менталітет.
Якщо відновимо свою історію,
знатимемо, куди йти далі. Відсутність матеріалів про
історію рідного села обумовлює
актуальність вивчення даного матеріалу.
80-90 років в історії України
– це невеликий період. Але для
конкретного місця і конкретних людей в них вміщується дуже багато, тим більше, що мова йде про найскладніші,
напружені і разом з тим героїчні події ХХ століття, що
охопили долю людей нашого села.
Як кожна віддана своїй землі
людина-патріот, людина, що поважає свій край,
мої односельці пишаються з того, що всі ці роки наше село займало
важливу роль в історії району, всієї країни.
У довіднику «Міста і села Донецької області» за 1975
рік сказано, що
Октябрське, центр сільської ради, розташоване за 28 км на південний схід від
районного центру та за 45 км
від залізничної станції Зачатівка. Населення
– 1341 чоловіки. До сільської ради відносяться також населені пункти Новодонецьке та Новомайорське
Радгосп «Керменчик, центральна частина
якого розташована в Октябрському, має 10430 га пахотної землі,
Це велике багатогалузеве господарство із розвиненим землеробством та
м’ясомолочним виробництвом, займаються тут також садівництвом і овочівництвом.
За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 10 трудівників радгоспу
нагороджені орденами та медалями.
У селищі є середня школа, Будинок
культури, бібліотека. Працює майстерня побутового обслуговування.
Наше село являє собою одне з тисяч
складових опори держави і в той же час одну з найбільших у районі територій, а
також найбільший виробник основних сільськогосподарських культур.
У його складній суперечній історії
злилися долі кількох поколінь українців, росіян, греків, поляків та представників інших
національностей.
Запитання та завдання
для повторення:
1.
Дайте
характеристику селища Октябрське за довідником «Міста і села Донецької області»
2. Історія заселення
території краю та селища
Як же відбувалося
заселення землі наших прадідів?
Кінець ХУІІІ
-ХІХ століття вважається періодом активного заселення та засвоєння Донецького
краю, перетворення його з «Дикого поля» у розвинений регіон.
Першими мешканцями Великоновосілківського
району були запорозькі козаки. На місці нинішнього
села Андріївка перше поселення
заснували в 1660 році гребці Запорозької берегової стражі, а з початку 70-років
ХVІІІ століття там поселився відставний військовий старшина Андрій Сологуб із
своїм сімейством, який почав займатися на незайманих землях землеробством. Приблизно в ті ж роки
інший виходець із Запорізької Січі
Олексій Петренко заснував слободу Олексіївка. Так було зроблено перший
крок до заселення краю. Пізніше частину
переселенців складали німецькі колоністи (територія нинішнього колгоспу імені
Тельмана, село, що не збереглося на
території колгоспу імені Кірова, села
Орлінське, Рівнополь, Новополь), грецькі переселенці з Криму (села
Константинополь, Красна Поляна, Велика Новосілка, Улакли, Богатир, Старий
Керменчик).
Характерною особливістю життя нашого
села на протязі всього часу його існування є те, що формувалося воно як аграрне, таким воно залишається і сьогодні.
Другою особливістю є те, що історія
нашого села – це історія переселенців,
які кількома етапами (хвилями) приїжджали сюди. Ми не можемо похвалитися
двохсот-трьохсотлітньою історією. Наша історія починається з 1926 року.
В 20-ті
роки низку сіл заснували селяни-одноосібники, які вирішили вести
господарство на раніше пустинних
землях. Серед них були і перші
поселенці, а відповідно й засновники нашого селища. Було досліджено, що це були вихідці селища Білоцерківка
Куйбишевського району Запорізької області
Антон Терентійович і Харитина Григорівна Прохожан з чотирма дітьми,
Тетяна Федорівна Болбат та її сини Юхим, Сергій, донька Євдокія; сім’я Якова Комаря . В 1926 році вони прибули на наші землі. Це були пустирі,
порослі високим травостоєм, обмежені річкою Шайтанкою на півночі та земельними
угіддями сіл Новомайорське, Євгенівка і Старого Керменчика. Підготувавшись до
зимівлі в куренях, до жовтневих свят
поселенці назвали майбутнє селище на честь Великого Жовтня – хутором Октябрський
(із слів поселенців). Життя на новому місці було важким.
Майже ніхто з поселенців не мав ні сільгоспінвентаря, ні посівного матеріалу. Більшість вимушені
найматися наймитами (сезонно) до багатих
господарів-греків в Старий Керменчик, поля
яких були розташовані недалеко від
хутора. В родині Прохожана від застуди
померла менша донька. До 1930
року це був невеликий хутір, на якому
нараховувалося до 20 дворів ( сім’ї
Будька О.І., Кускова М.І., Кияся К.П.,
Листопада П.І., Бухалова
Р.І., Горшечка В.М., Паски К.С.,
Мигрина та інші). З 1926 по
1930 роки сім’ї жили і працювали
індивідуально.
3. Створення та розвиток радгоспу «Керменчик»
Хвиля переселень відбулася на
початку 30-х років. Саме тоді у Великоновосілківському районі
організовували перші радгоспи. Для організації
сусіднього радгоспу «Шахтар» з’їхалися молоді добровільці з усіх
куточків країни і незабаром на місці
тимчасових хатин виросли доволі великі села. Хутір
Октябрський і землі, що прилягали
до нього, віднесли до п’ятого відділення радгоспу «Шахтар».
Потім радгосп «Шахтар» було
укрупнено і частина його відділків отримали статус окремих господарств, які
поступово перетворювалися на нові села. Так виникло селище Октябрське.
В 1932 році на
місці, де зараз знаходиться стадіон
і Октябрська загальноосвітня
школа, було закладено лісопитомник, який призначався для забезпечення посадки
саджанців в лісополосах. Цими роботами керував лісомеліоратор Кателло Христофор
з Нового Каракуба (с.Красна Поляна).
Життя було
дуже важким. Але, незважаючи на
труднощі та важку роботу, селяни кілька
років поспіль отримували великі врожаї зернових та неодноразово були учасниками
Всесоюзної виставки досягнень народного господарства (ВДНГ).
Часто її учасники нагороджувалися пам’ятними призами та почесними
грамотами. А в 1933 році за високі показники у вирощуванні сільськогосподарських культур господарство
було нагороджено літаком У-2,
а працю управляючого А.І. Пашкова
було відмічено високою державною нагородою – Орденом Трудового Червоного
Прапора.
Радості селян не було меж. Вони на чолі з Дмитром Терентійовичем Прохожаном привезли літак до
селища. Аеродром для літака було
облаштовано на полі №7. Нагородою для передовиків господарства був політ до міста Сталіно на
власному літаку. Скільки було розмов про
той політ! Усіх переповнювала радість
та гордість, що їхня праця була гідно
оцінена.
На початку Великої Вітчизняної війни односельці
одностайно вирішили передати літак на потреби Радянської армії. Подальша доля
цього літака нам невідома, але ми віримо, що він вніс свою частку в перемогу
над фашистськими загарбниками.
Цей літак залишив слід в історії села та долях сім’ї
Прохожан. Дід, Дмитро Терентійович Прохожан, не зміг особисто літати на літаку
через покалічену ногу, а його син та онук (також
Дмитро) пов’язали своє життя з авіацією.
З 1934 року
відділення стало самостійним господарством, отримало назву радгосп імені
Саркісова і ввійшло в підпорядкування Старо-Керменчикському земвідділу.
Землероби з хутора Октябрський та
мешканці сусіднього села Старий Керменчик на базі підсобного
господарства побудували центральне відділення, яке було розташовано навколо
великого ставка з прісної води. Сюди
ганяли коней та овець на водопій. В селищі було багато джерел з прісною водою.
Одна з криниць знаходилася там, де зараз установлено зруб криниці, напроти
колишньої хати Калюти Івана. Інша криниця знаходилася недалеко від старого
хутірського кладовища, яке сьогодні
стало селищним і від нього, в тому ж місці, добрими руками зроблена також
криниця на згадку про перших поселенців. Таких криниць в ті роки було багато,
сьогодні їх затягло мулом, а по балках можна побачити зарослі очерету та густого польового пирію.
Для
землеробів держава побудувала 5 будинків з каменю.
З розповіді старожила Клименка Федора
Івановича відомо, що крім будинків в 1936 році було побудовано і МТМ . Колишня
мешканка села Старий Керменчик
Задорожня О.Е. є свідком того, що
камінь привозили з їхнього села. Приблизно
в цей же час була побудована власна пекарня, пекарем на якій був Бірюков Семен.
Для
села виділяли різноманітний інвентар: трактори,
косарки, молотарки, плуги та
інше. Виділили також корів, свиней, птицю. Люди з ентузіазмом взялися за роботу,
працювали зранку до пізньої ночі, щоб все зробити для покращання становища
країни, життя народу.
Особливо
відрізнялися трактористи. У зв’язку з тим, що машини не були оснащені
світлом, працювали не тільки вдень, а й в
місячні ночі.
В 1934
році відкрили трикласну школу, яка
знаходилася в одному приміщенні з конторою. Першим директором школи був
Авксентьєв В.Д.
З 1936
року господарство отримало назву
«Керменчик». Назва пов’язана з назвою сусіднього села, де знаходився земвідділ.
Старий Керменчик , який заснували в 1779 році греки, вихідці з Криму, в перекладі з
грецької мови означає «старий млин».
Першим
директором радгоспу «Керменчик» був
Ковбанюк Павло Єфимович, а його брат
Федір – агрономом. Першим трактористом радгоспу був Посяковський Антон, а
начальником тракторної бригади – Романюк Микола.
Найбільш
активними в господарстві були Мигрин Терешко, Кускова Мотрона Іванівна, Дяченко
Авраам Кирилович, Комар Яків та інші. В цей же час стали селитися і інші люди з
Брянської , Орловської та інших областей .
1933-34 роки
були для країни неврожайними, а в радгоспі хліб був.
Після
Ковбанюка П.Є до самої війни директором
радгоспу був Аронов Зиновій Єфимович.
Першим
комсоргом в ті далекі роки був Дардур
Микола, після нього Бутько Іван, а перед
війною – Комар А.Я.
Запитання та завдання для повторення:
1. На базі якого господарства виникло селище
Октябрське?
2. Як називався радгосп на території селища?
3. За що
і чим були нагороджені селяни у 1933 році?
4. Як розвивалося господарство у 1933-1934
роках?
5. Напишіть оповідання «Як керменчани літаком
літали»
4. Село у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.
В роки Великої Вітчизняної війни 112 мешканців селища пішли на фронт, 26 загинули в боротьбі з ворогом, 42 воїни
нагороджені орденами і медалями, у тому числі А.Ф. Гончаров – орденами Слави 2
і 3 ступенів, Д.Г.Гончаренко – орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2
степеню, Марченко П.А., Приходченко Я.І. Тихонов М.М. – орденами Слави 3 ступеню. На честь воїнів-односельців, які
загинули в боях за Батьківщину,в центрі
селища установлено пам’ятник.
Селище
Октябрське було звільнено від німецько-фашистських загарбників 12 вересня 1943
року частинами 230 стрілкової дивізії і
301 «Сталінської» стрілкової дивізії ( командир дивізії Герой Радянського Союзу
Антонов Володимир Семенович),
танкістами 36 танкової бригади
полковника Жарикова об 11 годині дня.
Після Великої
Вітчизняної війни директором радгоспу став
Авксентьєв В.Д.
Запитання для повторення:
1.
Кого
з ваших односельців нагороджено урядовими нагородами за подвиги у роки війни?
5. Розвиток села у післявоєнні роки
У післявоєнні роки
на поселення в селище прибуло багато сімей із сіл Времівка,
Новопетриківка, переселенці з Красноармійського району та із Західної України.
Держава виділила для господарства сільськогосподарську
техніку. Разом з господарством
розвивалося і селище. Велика увага приділялася дітям, які навчалися
в трикласній школі, яка була розташована в дерев’яному будинку (де жили Киясі).
З 4 до 7 класу діти навчалися в сусідній Новомайорській школі за 4 кілометри
від селища (до 1941 року). Із введенням
в будівництво двох фінських будинків під школу на центральній садибі
була відкрита неповна середня школа № 3 при зернорадгоспі «Керменчик». Умови
навчання покращилися. Восьмирічка працювала
з вересня 1950 року. Діти отримали теплі класи. Школа знаходилася біля молодого, тільки-но посадженого
саду. Всі старі кам’яні довоєнні будови
на центральній садибі і в селищі
Новодонецьке були капітально перебудовані з усіма надвірними прибудовами.
Після війни в
одному з кам’яних будинків була відкрита пошта і радіовузол, якими керували
Черкас Єлизавета Федорівна і Ілля Савич Охомуш. Пошту довгий час возив із
Старомлинівки на бедарці Прохожан Д.А.
У 1950 році
було закінчено будівництво МТМ, запущена дизельна електростанція. В 1952
році побудований клуб на 250 посадкових місць, при якому працювала
кінопередвижка, яка обслуговувала до кінця 50 років селище Новодонецьке, село Новомайорське,
Євгенівку, Ключове, а також всі польові стани
на час жнив. Кіномеханіком працював
до виходу на пенсію Сарбеєв Христофор Пилипович. З появою електрики в усіх селах
потреба в кінопередвижках
відпала, в клубах і СБК були установлені стаціонарні кіноустановки.
Згідно Рішення Сталінського облвиконкому
від 30 травня 1958 року «Про присвоєння
назв населеним пунктам» селищу
ділянки №1 зернорадгоспу «Керменчик» Новомайорської сільради Старомлинівського району присвоєна назва - селище Октябрське.
Згідно рішення
Сталінського облвиконкому від 9 липня 1959 року центр Новомайорської сільради
Старомлинівського району перенесено до
селища Октябрське, а згідно рішення Сталінського облвиконкому від 14 вересня 1959 року у відповідності з Указом Президії Верховної
Ради УРСР від 10 вересня 1959 року Октябрська сільська рада передана до складу
Великоновосілківського району.
В липні 1959 року в селищі Октябрське була організована
селищна рада, її головою став колишній завідувач відділом культури Тихонов
Михайло Максимович.
Були вибрані округи і 25 липня відбулися вибори.
Так обрала свій статус і початок наша
селищна рада. За час роботи Михайло
Максимович зумів об’єднати людей і повести їх на нові звершення. Це був
надвичайно начитаний, добре
обізнаний з діловодством керівник. Наша сільрада займала одне з перших місць в районі з благоустрою
селища.
За
роки останніх двох п’ятирічок в селищі побудовані два гуртожитки на 50
місць кожний, розширив свою площу місцевий ФАП, побудовано дитячий комбінат на
140 місць, школа на 380 навчальних місць, відкрита АТС на 50 номерів, відкрито
2 магазини, введено нове приміщення їдальні на 50 посадкових місць, побутова
майстерня. З 1970 по 1974 роки під
керівництвом учителя фізкультури Задорожнього Анатолія Марковича для молоді
селища побудували чудовий спортивно-оздоровчий комплекс при Октябрській
середній школі із стрілковим тиром, спортивною роздягальнею на стадіоні.
За
п’ять років (1971-1975) силами
будівельного цеху радгоспу «Керменчик» під керівництвом виконроба Зачосенка
Василя Івановича в селищі побудовано більше 120 будинків, з’явилося 2 нові
вулиці, які були призначені в першу чергу для переселенців із Західної
України. Люди їхали, щоб почати особисте
життя.
Запитання для повторення:
1. Звідки приїжджали люди на поселення у с.
Октябрське у післявоєнні роки?
2. Як змінилися умови проживання у селищі у
післявоєнні роки?
3. Коли була створена Октябрська сільська
рада та хто був її першим головою?
6. Спогади переселенців
Уродженка Рівненської області Лариса Олександрівна
Місюк потрапила в наші краї наприкінці
50-х років – приїхала в гості до родичів, які перебралися на Донбас в 1947
році.
Село активно розбудовувалося,
і радгоспне керівництво, дізнавшись, що дівчина має професію штукатура, вмовило
її попрацювати. Залишилася до осені, а там втрутилася доля: тут-таки, у селі,
зустріла земляка, вихідця з села свого ж таки району, сподобалися одне одному
та довго й не роздумували – перед Покровою вже й весілля справили. Так
народилася молода сім’я Миколи
Пилиповича і Лариси Олександрівни Місюків.
Ось що
розповіла Лариса Олександрівна Місюк: «Починали з ложки, з миски. Батьки не
могли нам нічого дати. У моєї мами
нас було п’ятеро – четверо братів
і я. Батько повернувся з війни у 1945 році, поранений і побитий. Довго не
прожив – через три місяці його не стало. Мама піднімала всіх дітей сама. У чоловіка теж була
одна мама. То ж ми розуміли, що дбати про себе мусили самі. Трохи попрацювавши штукатуром, пішла на ферму дояркою. Доїти вміла, тому
що в сім’ї тримали корову, але гурту,
звичайно не доїла. Спочатку, бувало, й плакала, але швидко звикла і вже нікуди
не хотіла йти з ферми.
Багато років
обслуговувала 25 корів, доїла тричі на день. Потім – 50, а в останні роки доїла
по 100 голів. Так з 1962 року і пропрацювала на фермі майже три десятиріччя.
В ті роки
радгосп «Керменчик» мав велике поголів’я корів – понад 3000 голів. 800 корів
було лише на другому відділку, 1200 голів
- молодняк. Ферма була дуже велика. На відділенні працювало 67 доярок.
Працювати було дуже важко. Доярки піднімалися на роботу о третій годині ночі, о четвертій вже треба було бути на фермі. Дві з
половиною години тільки корми з вулиці носили. Потім п’ять годин доїли –
половину руками, половину апаратами, і так двічі на день, Бувало, що й додому після обіду не ходила, то ж не
бачила ні чоловіка, ні дитини. А ще ж і
своє господарство тримали – корову, птицю, город… Тут, звичайно, допомагали і
чоловік, і його мама, а коли підріс – то
й син.»
Держава
відзначила працю Місюк Лариси Олександрівни високими нагородами. Так, у 1971 році –
Орденом Трудового Червоного Прапора, у 1973 – Орденом Жовтневої революції, у
1976 – Орденом Леніна. В ті роки Л.О.Місюк тримала серед доярок першість по
району, стабільно надоюючи по
У 50-роки
життєві обставини привели в селище Октябрське і мешканку Тернопільщини Замах
Марію Іванівну. Прибувши в село, буквально наступного дня вона вже працювала в
радгоспі «Керменчик». Швидко освоїлася
на новому місці і незабаром увійшла в число кращих доярок господарства. Доїла
Марія Іванівна тільки вручну, навіть, коли з’явилося машинне доїння. Знаючи це,
керівники радгоспу ніколи не намагалися її переконати, зате тільки до неї
направляли нових доярок, що
приїздили, щоб вона за короткий час навчила їх поводженню з тваринами.
Замах М.І. керувала ланкою з 17 доярок різного віку. Ланкова агітувала власним
прикладом. Маючи практично всі роки групу з 46 корів, від кожної з них
надоювала в середньому по три тисячі кілограмів молока на рік. В окремі періоди надої досягали три тисячі шістсот - три тисячі сімсот кілограмів молока.
Сьогодні вдома у Марії Іванівни на видному місці
бережливо зберігаються вишитий планшет з нагородами і шкатулка із свідоцтвами до них. А їх за роки роботи зібралося немало –
два ордени «Знак Пошани», медалі,
Почесні грамоти.
Зв’язала доля з тваринництвом і Негалюк Віру Гаврилівну
Саме вона освоювала промислову
технологію виробництва молока, втіленням якої тваринники радгоспу «Керменчик»
займалися з семидесятих років. Саме в цій технології закладені невичерпні резерви підвищення виробництва праці. За цією
технологією Негалюк В.Г надоювала за рік чотириста і більше тонн молока.
Також у 50-ті роки в наше село привела доля і родину
Третяк Галини Олександрівни. В той час,
за її словами, в селі існувало лише три вулиці: Чкалова, Кошового та Невська. В
той час село тільки починало набирати оберти, як по кількості населення, так і
по розширенню свого масштабу. Почали будуватися центральні вулиці: Гагаріна та
Комарова, на якій побудували дитячий садок, у якому і працювала завгоспом
Галина Олександрівна. Згодом побудували нашу школу, яка розпочала свою
діяльність у 1961 році, так з'явилася
ще одна вулиця - Паркова. Було збудовано новий дитячий садок та школа,
нові вулиці: Ювілейна, Молодогварді
7. Змагання механізаторів
В золотий літопис
селища назавжди вписані імена механізаторів, новаторство яких виробничі
показники випереджали час.
Колишній
механік першого відділку радгоспу
Дяченко Іван Аврамович згадує:
Було це в
середині 70-х років минулого століття. В
одній з центральних газет було надруковано повідомлення про механізаторів
Кубані, що отримували небувалі результати на оранці. Директор радгоспу
«Керменчик» В.Г.Самохвалов вирішив повторити, а якщо можливо, то й перевищити
досягнення кубанців. Порадилися з механізаторами й вирішили: «Так цьому й бути…»
Зібрали ланку найкращих механізаторів радгоспу. До неї
ввійшли: М.С.Данкевич, Г.М.Данкевич, В.О.Цупа, І.В.Будько та В.В.Будько.
Радгосп на той час уже мав сучасні трактори «Кіровці» та
Т-150. На них і вирішили позмагатися з кубанцями. Уже за першу добу роботи в кілька змін
ланка підняла 175 гектарів паші.
Далі результати ставали ще кращими. Врешті-решт підрахували: при нормі 12,5 га на кожний агрегат керменчани підняли аж 40 га , перевищили результат кубанців.
Ні до цього, ні після цього ніхто в районі таких
показників не добивався.
Запитання для повторення:
1. З ким змагалися механізатори радгоспу «Керменчик»?
2. Хто ввійшов до ланки кращих механізаторів?
8.
Хвилі переселень 60-х - 80-х років
Кількість пахотних земель у
нашому селищі була велика, техніки вистачало, а от робочої сили – ні. Тому
дирекцією радгоспу «Керменчик» створювалися умови для прийняття переселенців з
різних регіонів СРСР – будувалося житло, створювалися робочі місця, надавалися
місця для дітей у дитсадку, побудовано
нову середню школу на 360 місць.
У 60-х роках 20 століття за оголошеннями в
обласних газетах до села переїхало
близько 30 сімей. Житло тоді надавалося в основному на вулиці Київській. В ті
часи до села переїхали сім’ї Песюк, Стацюк, Доманових, Федорюк, Кузічевих,
Чепак, Чабан, Плотнікових, Негляд, Місюк. Деякі сім’ї після кількох років
проживання виїхали з села шукати кращої долі і кращих заробітків, але більшість
залишилися. В 60 роки більшість переселенців були із західних областей України
та з Росії.
У 70 роках до села переїхали близько 35
сімей, які поселилися в основному на вулиці Ювілейній. Це були переселенці із
західних областей (Паранчук, Самусь, Водяні, Баран, Тищенко, Дубіни, Гарячі,
Казімірова, Орищенко, Замах, Оринник,
Сапунови, Хапіліни та інші.) Близько 20%
з них пізніше виїхали.
У 80 роки село поповнилося мешканцями із
Прибалтики (Лаптєви, Песюки).
На початку 90-х років була нова хвиля
біженців з Чечено-Інгушетської республіки. В зв’язку з неспокійною обстановкою
там, до нашого села переїхали 18 сімей:
Прокопови, Богатирьови, Найни, Овсяннікови,
Доліни, (дві родини), Кириченко, Кострикіни, (три родини), Корнілови, Шевцови
(дві родини), Драганчук, Дорошевські. Це
були переселенці із с.Троїцького та міста Карабулака. Пізніше 2 родини виїхали.
Всі ці сім’ї
показали себе прекрасними працівниками і вже міцно прижилися на новому
місці.
Запитання для повторення:
1. Чому переселенці їхали до селища?
2. Які умови створювались для переселенців?
9. Вплив переселенців на побут та традиції нашого села.
Ось вже більше
півстоліття в наших краях не з’являються нові села. Навпаки, в
останні роки перестали існувати і деякі з тих сіл, які заснували наші діди та
прадіди.
Але процес змішування народів продовжується, правда не
такими темпами. І сьогодні до нас
приїздять переселенці із західних областей України, де мешканці часто не можуть
знайти собі роботу і вимушені
від’їжджати або на заробітки, або взагалі міняти місце проживання.
Ось так і стала наша земля батьківщиною для всіх гнаних і
знедолених, для тих, хто шукав порятунку від злиднів.
Переселенці привезли свої обряди, культурні
надбання, уклади життя, до яких звикали
роками. Але всіх єднала любов до
хліборобської праці, до життя в селі. Адже село для України – прамати. Кожен із
нас несе в собі щось від села, від землі. І, звичайно, всі вони хотіли випробувати свої сили та вдачу на
новому місці.
10. Архівні матеріали
Побувавши у Великоновосілківському районному Трудовому
архіві, я знайшла багато фотоматеріалів
з історії радгоспу «Керменчик», за якими оформила фотоальбом «Буде село
– буде й Україна», ознайомилася з деякими наказами по кадрам радгоспу
«Керменчик», в яких прослідковуються прізвища переселенців та місця
їхнього колишнього проживання.
З книги наказів по радгоспу за 1943- 1947 роки я дізналася про плинність керівників
радгоспу:
1943 р – Яременко І.П.
1944 р – Стецюра
М.В.
1945 р – Момот Ф.І., Борисов П.О.
1947 р – Воробйов А.П.
З нинішніх
мешканців села ніхто цих людей не пам’ятає.
З матеріалів
архіву я також дізналася, що
господарство очолювали:
Тимчук Михайло
Йосипович – з 1961 по 1969 рік,
Самохвалов Віктор Григорович – з 1969 по 1985 роки,
Клименко Григорій Федорович – з 1985 по 2005 роки.
Всі ці роки радгосп «Керменчик» був прибутковим
господарством, а в 70-80 роки –
радгоспом–мільйонером. Колишній
спеціаліст радгоспу Король Р.О. надала мені фотографії діаграм, таблиць за 1978 – 1983 роки, в яких прослідковується аналіз та динаміка
зростання валового виробництва м’яса, молока, зернових та овочевих культур,
вплив продуктивності корів на
собівартість продукції по радгоспу «Керменчик»
за прогресивною технологією, динаміка затрат кормів на отримання 1 центнера свинини; аналіз використання робочої сили , економії
фонду заробітної плати та
підвищення рівня середньої зарплати доярок у 1983 році проти 1978 р при умові
однакової продуктивності худоби.
Особлива гордість, надія і
опора села – наші хлібороби. І поки хліб буде надихати нас на боротьбу за краще
життя, буде жити Україна, її працелюбний прекрасний народ, невід’ємною частиною
якого відчуває себе кожен житель нашого села.
2. Народний музей
Великоновосілківського району – 85500, с.Велика Новосілка, вул. Жовтнева, 33
3. Народний музей історії села
Старомлинівки
4. Великоновосілківський районний
Трудовий архів
Використана література:
1. Мишанич, С. Локально-монографічне дослідження.
Том 1. – Донецьк, 2003. – С. 67.
2. Калоеров С. А. На новые земли
// Сельский край. – 1996. – 22 мая.
3. Темір С. Земля батьків, //
Сільський край,. – 1990. – 10 листопада
4. Дервиш Г. В. Очерк истории села
Великая Новосёлка. – Великая Новосёлка, 1964. – С. 7.
5.
Будет село – будет Украина,
Великоновоселковскому району 80 лет, 2003.
6. Довідник з історії України,
М.Котляр, С.Кульчицький, К, видавництво «Україна», 1996 рік
7. Газета «Донеччина», № 54, 2001, Р.Д.Лях, В.Н.Никольский,
В.Д.Нестерцов
8. История родного края в 2-х частях. Р.Д. Лях, В.Н.Никольский,
9. «Думы о Донбассе», Иван Костыря, Донецк-2012
10. Історія міст і сіл УРСР, Донецька область,
К,1976.
11. Історія рідного краю ,
Донецьк, «Каштан», 2012
12. История административно-территориального деления
Донецкой области, 1919-2000 г .г.
Сборник документов и материалов.
13. І.П.Нікітіна, Ю.Ю.Нікітін.
Науково-дослідницька діяльність
учнів, Харків. «Основа», 2006.
14. Рішення Сталінського облвиконкому від 30
травня 1958 року Про присвоєння назв
населеним пунктам.
15. Рішення Сталінського
облвиконкому від 9 липня 1959 року Про перенесення Новомайорської сільради
Старомлинівського району в селище Октябрське.
16.
Рішення Сталінського облвиконкому
від 14 вересня 1959 року про передачу Октябрської сільради до складу Велико Новосілківського району.
Комментариев нет:
Отправить комментарий