МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

УКРАЇНОЗНАВСТВА

Історія  заселення та створення  

селища Октябрське

Великоновосілківського району

 Донецької області

(на матеріалі спогадів

мешканців селища)

                                  селище Октябрське - 2013 рік

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...3

    Основна частина…………………………………………………………6

1.      Загальна характеристика селища Октябрське …………………6

2.      Історія заселення території краю в 20-30 роки ХІХ століття             та створення господарства…………………………………………6

3.      Найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край…………….8

-         30 - 40 роки……………………………………………………..8

-         45 - 60 роки…………………………………………………….11

-         70 - 80 роки…………………………………………………….16

     4. Цікаві сторінки життя селян……………………………………….17                

     Висновки…………………………………………………………………20

     Використана література………………………………………….........22

Додатки………………………………………………………………......24

    

 

                                                       Вступ

       На сучасному етапі розвитку української незалежної держави як ніколи важливим  є звернення до одвічних цінностей  народу, дослідження  історії рідного краю, землі.

      Якщо відновимо свою історію, знатимемо, куди йти далі. Відсутність матеріалів  про  історію селища Октябрське  обумовлює актуальність і трудність дослідження  даної  проблеми,  фактично немає наукових праць, у яких висвітлюється обрана тема.

      Отже, тема мого локально-монографічного дослідження – «Історія заселення та створення селища Октябрське Великоновосілківського району  Донецької області» (на матеріалі  спогадів мешканців селища Октябрське Великоновосілківського  району Донецької області).

      Головна мета роботи в загальному зводиться до вивчення того,

·        Коли і як відбувалося заселення  території краю;

·        Створення селища та господарства;

·        Найважливіші етапи переселення українців  та інших представників народу в наш край;

·        Цікаві сторінки життя селян;

·        Перспектива розвитку селища на майбутні роки.

        Визначена мета дослідження зумовила постановку й розв’язання таких завдань:

·        Зібрати  матеріали старожилів, які пам’ятають основні віхи історії  селища  або чули про них від своїх батьків, та на їх основі укласти міні-підручник «Історія заселення та створення  селища Октябрське  Великоновосілківського району Донецької області»;

·        дослідити, коли і як відбувалося заселення території краю;

·        дослідити найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край;

·        проаналізувати, звідки прибули перші поселенці та як утворилося селище;

·        опрацювати пресу, літературу; відвідати музеї, архів; зібрати фотографії односельців різних періодів їхнього життя;

·        на прикладі  селища  з’ясувати цікаві сторінки із  життя українців в різні періоди його існування

        Об’єктом  дослідження є  корінні жителі селища Октябрське Донецької області , люди похилого віку, мешканці села, які прибули з різних куточків країни.

       Методологічною основою наукової роботи є комплекс спеціальних загальнофілософських, загальнонаукових методів і принципів.

      Матеріалом дослідження служать наукові роботи українських дослідників, матеріали Народних музеїв історії  сусіднього села Старомлинівка та районного центру Велика Новосілка, матеріали місцевої  періодичної преси та архів районної типографії,  матеріали спогадів корінних жителів селища Октябрське, фотографії односельців різних періодів їхнього життя, матеріали Великоновосілківського районного архіву.

       Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснена спроба комплексного аналізу  історії заселення та створення  селища, створення господарства.

       Отримані результати   можуть бути використані в процесі удосконалення знань з такого розділу  науки, як краєзнавство, а також у процесі подальших досліджень, у викладанні навчальних курсів, факультативних занять з  історії рідного краю, спроби створення для учнів  місцевої школи міні-підручника «Історія заселення та створення селища Октябрське Великоновосілківського району Донецької області» та фотоальбома.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, основної частини, висновків, використаної літератури та додатків.

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, формулюються мета, завдання й методи наукової роботи, визначається її об’єкт, наукова новизна й практична значимість результатів,  викладаються дані про структуру й обсяг наукової роботи.

Основна частина складається з розділів, в яких дається загальна характеристика селища Октябрське,  історія  заселення  земель в 20-30-ті роки ХІХ століття, досліджується, як було створено господарство «Керменчик»,  прослідковуються найважливіші етапи переселення українців в наш край  у 30-40, 45-60, 70-80 роки, вивчаються особливості життя селян в різні  періоди розвитку господарства. 

          У висновках наводяться основні результати проведеного дослідження, з’ясовується перспектива розвитку селища на майбутні роки.

                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Основна частина

                    1. Загальна характеристика селища Октябрське

      У довіднику «Міста і села Донецької області» за 1975 рік  сказано, що  Октябрське, центр сільської ради,  розташоване за 28 км на південний схід від районного центру та за 45 км від залізничної станції  Зачатівка. Населення – 1341 чоловіки . До сільської ради відносяться також населені пунки  Новодонецьке та Новомайорське

      Радгосп «Керменчик», центральна частина якого розташована в Октябрському,  має 10430 га пахотної землі. Це велике багатогалузеве господарство із розвиненим землеробством та м’ясомолочним виробництвом, займаються тут також садівництвом і   овочівництвом. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 10 трудівників радгоспу нагороджені орденами та медалями.

      У селищі є середня школа, Будинок культури, бібліотека. Працює майстерня побутового обслуговування [ 5].

        Сьогодні селище Октябрське являє собою одне з тисяч складових опори держави і в той же час одну з найбільших у  Великоновосілківському районі територій, а також найбільший виробник основних сільськогосподарських культур.У його складній суперечній історії злилися долі кількох поколінь українців, росіян,  греків, поляків та представників інших національностей.

 Відомості про процес заселення території, створення селища, господарства, етапи переселення українців, особливості їх  життя до 50-х років відсутні.

2.     Історія заселення території краю в 20-30 роки ХІХ століття

та створення господарства

      Як же відбувалося заселення  землі наших прадідів?

      Кінець ХVІІІ -ХІХ століття вважається періодом активного заселення та засвоєння Донецького краю, перетворення його з «Дикого поля» у розвинений регіон [14].

      Першими   поселенцями у Великоновосілківському районі Донецької області  були  запорозькі козаки. На місці  нинішнього  села  Андріївка перше поселення заснували в 1660 році гребці Запорозької берегової стражі, а з початку 70-років ХVІІІ століття там  поселився відставний військовий старшина Андрій Сологуб із своїм сімейством, який почав займатися на незайманих землях землеробством. Приблизно в ті ж роки інший виходець із Запорізької Січі  Олексій Петренко заснував слободу Олексіївка. Так було зроблено перший крок до заселення краю. Пізніше  частину переселенців складали німецькі колоністи (територія нинішнього колгоспу імені Тельмана,  село, що не збереглося на території колгоспу  імені Кірова, села Орлінське, Рівнополь, Новополь), грецькі переселенці з Криму (села Константинополь, Красна Поляна, Велика Новоселівка, Улакли, Богатир, Старий Керменчик[4 ].

      Історія  селища Октябрське починається з 20-х років ХІХ століття. Характерною особливістю життя  селища на протязі всього періоду його існування є те, що формувалося воно як аграрне. Іншою  особливістю є те, що історія  селища Октябрське  – це історія українців, які кількома етапами приїжджали сюди.

      В  20 роки низку сіл заснували селяни-одноосібники, які вирішили вести господарство  на раніше пустинних землях (додаток №1). Серед них були і перші поселенці, а відповідно й засновники селища. Опитані люди,  в основному старшого віку,  стверджують,  що це  були вихідці села Білоцерківка Куйбишевського району Запорозької області  Антон Терентійович і Харитина Григорівна Прохожан з чотирма дітьми, Тетяна Федорівна Болбат та її сини Юхим, Сергій, донька Євдокія, сім’я  Якова Комаря .  В 1925-1926 роках вони  прибули на наші землі. Це були пустирі, порослі високим травостоєм, обмежені річкою Шайтанкою на півночі та земельними угіддями сіл Новомайорське, Євгенівка і Старого Керменчика. Підготувавшись до зимівлі в куренях,  до жовтневих свят поселенці назвали  свій хутір на честь Великого Жовтня – Октябрський. Життя на новому місці було важким. Майже ніхто з поселенців не мав  ні сільхозінвентаря,   ні посівного матеріалу. Більшість були вимушені найматися   (сезонно) до багатих господарів-греків  в Старий Керменчик, поля яких  були розташовані недалеко від хутора. В родині Прохожана від застуди  померла менша донька.  До 1930 року це був невеликий хутір,  на якому нараховувалося  до 20 дворів ( сім’ї Будька О.І., Кускова М.І., Кияся К.П.,  Листопада П.І.,  Бухалова Р.І.,  Горшечка В.М., Паски К.С., Мигрина  та інші). З 1926 по 1930 роки сім’ї  жили і працювали індивідуально.

3.     Найважливіші етапи переселення українців та інших представників різних національностей в наш край

30- 40 роки

     На початку 30-х років у Великоновосілківському районі  організовували перші радгоспи. Для організації   радгоспу «Шахтар» з’їхалися молоді добровільці з усіх куточків країни і незабаром на місці  тимчасових хатин виросли доволі великі села. Хутір  Октябрський  і землі, що прилягали до нього, віднесли до п’ятого відділення радгоспу «Шахтар». Потім радгосп «Шахтар» було укрупнено і частина його відділків отримали статус окремих господарств,  які поступово перетворювалися на нові села.

      Життя було дуже важким. Але, незважаючи на труднощі  та важку роботу (додаток №2), селяни кілька років поспіль отримували великі врожаї зернових та неодноразово були учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства  (ВДНГ).   Часто її учасники нагороджувалися пам’ятними призами та почесними грамотами.   В 1933 році  за високі показники  у вирощуванні сільськогосподарських культур  господарство  було нагороджено літаком У-2,  а  працю управляючого А.І. Пашкова було відмічено високою державною нагородою – Орденом Трудового Червоного Прапора.

      Радості селян не було меж. Вони на чолі з Дмитром  Терентійовичем Прохожаном привезли літак до селища.  Аеродром для літака було  облаштовано на полі №7. Нагородою для передовиків  господарства був політ до міста Сталіно на власному літаку.  Із спогадів  сина Д.Т.Прохожана : «Скільки було розмов про той політ!  Усіх переповнювала радість та гордість, що їхня праця була  гідно оцінена».

На початку Великої Вітчизняної війни односельці одностайно вирішили передати літак на потреби Радянської армії. Подальша доля цього літака  невідома, але, мабуть,  він вніс свою частку в перемогу над фашистськими загарбниками.

Цей літак залишив слід в історії села та долях сім’ї Прохожанів. Дід, Дмитро Терентійович Прохожан, не зміг особисто літати на літаку через  покалічену ногу, а  його син та онук   (також  Дмитро) пов’язали своє життя з авіацією (додаток № 3).

       З 1934 року відділення стало самостійним господарством, отримало назву радгосп імені Саркісова і ввійшло в підпорядкування Старо-Керменчичького земвідділу. Землероби з хутора Октябрський та  мешканці сусіднього села Старий Керменчик на базі підсобного господарства побудували центральне відділення. Так виникло селище Октябрське,  яке було розташовано навколо великого ставка  з прісної води. Сюди ганяли коней та овець на водопой.. В селищі було багато джерел з прісною водою. Одна з криниць знаходилася там, де зараз установлено зруб криниці, напроти колишньої хати Калюти Івана. Інша криниця знаходилася недалеко від старого хутірського кладовища, яке  сьогодні стало селищним і від нього, в тому ж місці, добрими руками зроблена також криниця на згадку про перших поселенців. Таких криниць в ті роки було багато, сьогодні їх затягло мулом, а по балках можна побачити зарослі  очерету та густого польового пирію.

      В 30-40 роки на центральне відділення  на постійне місце проживання прибували хлібороби з сусідніх сіл, переїжджали  сім’ї  з хутора Октябрський. В цей же час стали прибувати переселенці з Брянської, Орловської та інших областей.

       1933-34 роки були для країни не урожайними, а в радгоспі хліб був. Для землеробів держава побудувала 5 будинків з каменю.

З розповіді старожила Клименка Федора Івановича   відомо, що крім будинків  в 1936 році було побудовано і МТМ . Колишня мешканка села Старий Керменчик   Задорожня О.Е.  є свідком того, що камінь привозили з  їхнього села. Приблизно в цей же час була побудована власна пекарня, пекарем на якій був Бірюков Семен. На місці, де зараз знаходиться стадіон  і  Октябрська загальноосвітня школа, було закладено лісопитомник, який призначався для забезпечення посадки саджанців в лісополосах. Цими роботами керував лісомеліоратор Кателло Христофор з Нового Каракуба     (с. Красна Поляна).

          Для села    виділяли  різноманітний інвентар:   трактори,  косарки,  молотарки, плуги та інше (додаток № 5). Виділили також корів, свиней,  птицю. Люди з ентузіазмом взялися за роботу, працювали зранку до пізньої ночі, щоб все зробити для покращання становища країни, життя народу.

         Особливо відрізнялися  трактористи (додаток № 4).  У зв’язку з тим, що машини не були оснащені світлом, працювали не тільки вдень, а й в  місячні ночі.        

В 1934 році  відкрили трикласну школу, яка знаходилася в одному приміщенні з конторою. З 4 до 7 класу діти навчалися в сусідній Новомайорській школі за 4 кілометри від селища ( до 1941 року).  Першим директором школи був Авксентьєв В.Д.

      З 1936 року  господарство отримало назву «Керменчик». Назва пов’язана з назвою сусіднього села, де знаходився земвідділ.  Старий Керменчик , який заснували в 1779 році  греки, вихідці з Криму. В перекладі з грецької мови слово «керменчик» означає   «старий млин».

      Першим директором радгоспу «Керменчик»  був Ковбанюк  Павло Єфимович, а його брат Федір – агрономом. Перший тракторист радгоспу  - Посяковський Антон,  начальник тракторної бригади – Романюк. Н.

      Найбільш активними в господарстві були Мигрин Терешко, Кускова Мотрона Іванівна, Дяченко Авраам Кирилович, Комар Яків та інші.

      Після Ковбанюка П.Є до самої війни   директором радгоспу був Аронов Зиновій Єфимович.

З книги наказів по радгоспу за 1943- 1947 роки (матеріали Великоновосілківського районного трудового архіву)   стало відомо, що в роки війни   відбувалася  плинність керівників радгоспу:

1943 р – Яременко І.П.

1944 – Стецюра М.В.

1945 – Момот Ф.І., Борисов П.О.

      З нинішніх мешканців селища прізвища цих людей ніхто не пам’ятає.

 Першим комсоргом  в ті далекі роки був Дардур Микола, після нього Будько  Іван, а перед війною – Комар А.Я.

       В роки Великої Вітчизняної війни 112  мешканців селища пішли на фронт, 26  загинули в боротьбі з ворогом, 42 воїни нагороджені орденами і медалями, у тому числі А.Ф. Гончаров – орденами Слави 2 і 3 ступенів, Д.Г.Гончаренко – орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2 степеню, Марченко П.А., Приходченко Я.І. Тихонов М.М. – орденами Слави 3 ступеню.  На честь воїнів-односельців, які загинули  в боях за Батьківщину, в центрі селища установлено пам’ятник.

      Селище Октябрське було звільнено від німецько-фашистських загарбників 12 вересня 1943 року частинами  230 стрілкової дивізії і 301 «Сталінської» стрілкової дивізії ( командир дивізії Герой Радянського Союзу Антонов Володимир  Семенович), танкістами  36 танкової бригади полковника Жарикова об 11 годині дня.

      Після Великої Вітчизняної війни господарство очолив  Воробйов А.П.

      Матеріали Великоновосілківського районного Трудового архіву допомогли установити прізвища осіб, які очолювали господарство в  60-80 роки:

      Тимчук Михайло Йосипович – з 1961 по 1969 роки;

      Самохвалов Віктор Григорович – з 1969 по 1985 роки.

45-60 роки

      В 1947 році   в рамках операції «Вісла»  до села прибули  добровільно або напівдобровільно сім’ї, яким доводилося жити в умовах німецької окупації, випробувати примусове виселення з місць свого проживання. Це були сім’ї  Гриценяка, Павлика, Ліщука, Радванського, Оринника, Михавка, Терпака та інші.  Опитані старожили свідчать, що діти цих українців мало що знали про своїх батьків, а якщо і знали, не хотіли розповідати.

       Тема депортації українського населення із земель, що відійшли до Польщі,  почала розроблятися тільки у роки незалежності. В статті  М.Алфьорова «Депортація  українського населення в Донбасі в 1944-49 роках» досліджується процес примусового переселення в Донбас українського населення із земель, що відійшли до Польщі у 1944 році, визначається чисельність та місця вселення переселенців. Перший етап переселення тривав з 15 жовтня 1944 року до липня 1945 року. До Сталінської області прибуло 3044 родини, в яких налічувалося 13201 особа. У Старо-Керменчицькому районі з 87 родин присадибні ділянки отримали тільки 7 родин [2]. В селах Старомлинівка та Новодонецьке проживають внуки та правнуки  родини Гриценяків,  яких доля привела в Октябрське.

       З книги наказів Великоновосілківського районного архіву прослідковуються прізвища і  місця колишнього проживання  і  інших українців, які прибули в селище в післявоєнні роки: Татарчук Л.А., Федорюк Л.І.(Черновицька обл..), Фидрик П.П.( Сумська область), Цьоньо В.І. (Львівська область), Цупа В.О. (Хмельницька область).

      У 50-роки життєві обставини привели в селище Октябрське  мешканку Тернопільщини Замах Марію Іванівну. Прибувши в село, буквально наступного дня вона вже працювала в радгоспі «Керменчик» Швидко освоїлася на новому місці і незабаром увійшла в число кращих доярок господарства. Доїла Марія Іванівна тільки вручну, навіть, коли з’явилося машинне доїння. Знаючи це, керівники радгоспу ніколи не намагалися її переконати, зате тільки до неї направляли  нових  доярок, що  приїздили, щоб вона за короткий час навчила їх поводженню з тваринами. Замах М.І. керувала ланкою з 17 доярок різного віку. Ланкова агітувала власним прикладом. Маючи практично всі роки групу з 46 корів, від кожної з них надоювала в середньому по три тисячі кілограмів молока на  рік. В окремі періоди надої досягали  три тисячі шістсот,   три тисячі сімсот  кілограмів молока. Сьогодні вдома у Марії Іванівни на видному місці бережливо зберігаються вишитий планшет з нагородами і шкатулка   із свідоцтвами до  них. А їх за роки роботи зібралося немало – два ордени «Знак Пошани», медалі,  Почесні грамоти.

      У післявоєнні роки на поселення в селище прибуло також  багато сімей із сіл Времівка, Новопетриківка,  Старомайорське,  переселенці з Красноармійського   району.

       У 50-ті роки  переїхала на центральне відділення  родина Бондаренка Олександра Миколайовича.  Це була одна з останніх сімей   хутора Октябрський,  на який в 1926 році прибули перші поселенці. Купили хату.  Родина була велика (п’ятеро дітей), тому доводилося працювати з ранку до вечора. Пізніше Олександр Миколайович працював бухгалтером, а жінка – свинаркою.                                                                                                                                    

         Разом з господарством  розвивалося  і селище.  Велика увага приділялася дітям, які в цей час навчалися в трикласній школі, яка була розташована в дерев’яному будинку (де жили Киясі).  Із введенням  в будівництво двох фінських будинків  на центральній садибі було виділено  приміщення для  відкриття неповної  середньої школа № 3 при зернорадгоспі «Керменчик». Умови навчання покращилися. Восьмирічка  почала працювати з вересня 1950 року. Діти отримали теплі класи. Школа знаходилася  біля молодого, тільки-но посадженого саду.  Всі старі кам’яні довоєнні будови на центральній  садибі і  на П відділку радгоспу ( селище Новодонецьке) були капітально  перебудовані з усіма надвірними прибудовами.

      Після війни в одному з кам’яних будинків була відкрита пошта і радіовузол, якими керували Черкас Єлизавета Федорівна і Ілля Савич Охомуш. Пошту довгий час возив із Старомлинівки на бедарці Прохожан Д.А.

      У 1950 році було  закінчено будівництво МТМ, запущена дизельна електростанція. В 1952 році побудований клуб на 250 посадкових місць, при якому працювала кінопередвижка, яка обслуговувала до кінця 50-х років  селище Новодонецьке, села Новомайорське, Євгенівку, Ключове, а також всі польові стани  на час уборочної стради. Кіномеханіком працював   до виходу на пенсію Сарбеєв Христофор Филипович. З появою електрики   в усіх селах  потреба  в кінопередвижках відпала, в клубах і СБК були установлені стаціонарні кіноустановки.

      Згідно Рішення Сталінського облвиконкому від 30 травня 1958 року «Про присвоєння  назв населеним пунктам»  селищу ділянки №1 зернорадгоспу «Керменчик» Новомайорської сільради  Старомлинівського району  присвоєна назва  - селище Октябрське.

Згідно рішення Сталінського  облвиконкому  від 9 липня 1959 року  центр Новомайорської сільради Старомлинівського району  перенесено до селища Октябрське,  а згідно рішення Сталінського облвиконкому  від 14 вересня 1959 року  у відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1959 року Октябрська сільська рада передана  до складу Великоновосілківського району.

            В липні 1959 року в селищі Октябрське була організована селищна рада, її головою став колишній завідувач відділом культури Тихонов Михайло Максимович. Були  вибрані округи і 25 липня відбулися вибори. Так обрала свій статус  і початок наша селищна рада.  За час роботи Михайло Максимович зумів об’єднати людей і повести їх на нові звершення. Це був незвичайний, начитаний, добре обізнаний з діловодством керівник. Наша сільрада займала  одні з перших місць в районі з благоустрою селища. За  роки останніх двох п’ятирічок в селищі побудовані два гуртожитки на 50 місць кожний, розширив свою площу місцевий ФАП, побудовано дитячий комбінат на 140 місць, школа на 380 навчальних місць, відкрита АТС на 50 номерів, відкрито 2 магазини, введено нове приміщення їдальні на 50 посадкових місць, побутова майстерня.

      

         З розповіді колишнього директора радгоспу «Керменчик Клименка Г.Ф:

      В 60-роки господарствам давали план будівництва для переселенців. Вибір Донбасу при визначенні місця роботи переселенців був не випадковим. Сільське господарство розвивалося швидкими темпами.  Село потребувало допоміжних кадрів.  Люди їхали, щоб  заробити, щоб почати особисте життя.

     Більшість переселенців були із західних областей України та з Росії.        За оголошеннями в обласних газетах до  села переїхало близько 30 сімей. Спочатку житло надавалося в основному на вулиці Київський. В ті часи до села переїхали сім’ї Песюк, Стецюк, Доманових, Федорюк, Кузічевих, Чепак, Чабан, Плотнікових, Негляд, Місюк,  Деякі сім’ї після кількох років проживання виїхали з села шукати кращої долі і кращих заробітків, але більшість залишилися

       Мешканка Рівненської області Лариса Олександрівна згадує:

       «Приїхала в гості до родичів, які перебралися на Донбас в 1947 році. Село активно розбудовувалося, і радгоспне керівництво, дізнавшись, що я маю  професію штукатура, вмовило  мене попрацювати. Залишилася до осені, а там втрутилася доля: тут-таки, у селі, зустріла земляка, вихідця з села свого ж таки району, сподобалися одне одному та довго й не роздумували – перед Покровою вже й весілля справили». Так народилася молода сім’я  Миколи Пилиповича і Лариси Олександрівни Місюків.

       Лариса Олександрівна  розповіла: 

      «Починали з ложки та миски. Батьки не могли нам нічого дати. У моєї мами  нас  було п’ятеро – четверо братів і я. Батько повернувся з війни у 1945 році,  поранений і побитий. Довго не прожив – через три місяці його не стало. Мама піднімала всіх дітей сама.  У чоловіка теж  була  одна мама. То ж ми розуміли, що дбати про себе мусили самі.  Трохи попрацювавши штукатуром,  пішла на ферму дояркою. Доїти вміла, тому що  в сім’ї тримали корову, але гурту, звичайно не доїла. Спочатку, бувало, й плакала, але швидко звикла і вже нікуди не хотіла йти з ферми.

      Багато років обслуговувала 25 корів, доїла тричі на день. Потім – 50, а в останні роки доїла по 100 голів. Так з 1962 року і пропрацювала на фермі майже три десятиріччя».

      Держава  відзначила працю Місюк Лариси Олександрівни  високими нагородами. Так, у 1971 році – Орденом Трудового Червоного Прапора, у 1973 – Орденом Жовтневої революції у 1976 – Орденом Леніна. В ті роки Л.О.Місюк тримала серед доярок першість по району, стабільно надоюючи по 4200 кг молока від корови. А надої бригади сягали 3000 кілограмів молока. То були часи найбільшого піднесення господарства і, зокрема, тваринництва.

70-80 роки

     У 70-80 роки кількість пахотних земель  в господарстві                                                    була велика, техніки вистачало, а от робочої сили – ні. Тому дирекцією радгоспу «Керменчик» створювалися умови для прийняття переселенців з різних регіонів СРСР . За два роки (1974-1975) силами будівельного цеху радгоспу «Керменчик» під керівництвом прораба Зачосенка Василя Івановича в селищі побудовано більше 120 будинків, з’явилося дві нові вулиці Ювілейна, Молодогвардійців, які були  призначені в першу чергу для переселенців (додаток №4). Створювалися нові  робочі місця, надавалися місця для дітей у дитсадку.     У 70 роках до села переїхали близько 35 сімей, які поселилися в основному на вулиці Ювілейній. Це були переселенці із західних областей (Паранчук, Ткачук,  Самусь, Водяні, Баран, Тищенко, Дубіни, Гарячі, Казімірова, Орищенко,  Замах, Ожинник, Сапунови, Хапіліни та інші. Близько 20%  з них пізніше виїхали.

      З 1970 по 1974 роки під керівництвом учителя фізкультури Задорожнього Анатолія Марковича молодь селища побудували чудовий спортивно-оздоровчий комплекс при Октябрській середній школі із стрілковим тиром, спортивною роздягальнею на стадіоні.

      З опитування колишньої доярки Паранчук Н.С. :

      В ті роки радгосп «Керменчик» мав велике поголів’я корів – понад 3000 голів. 800 корів було лише на другому відділку, 1200 голів  - молодняк. Ферма була дуже велика. На відділенні працювало 67 доярок. Працювати було дуже важко. Доярки піднімалися на роботу о  третій годині ночі, о  четвертій вже треба було бути на фермі. Дві з половиною години тільки корми з вулиці носили. Потім п’ять годин доїли – половину руками, половину апаратами, і так двічі на день, Бувало, що  й додому після обіду не ходили, то ж не бачили ні чоловіків, ні дітей. А ще ж  кожна і своє господарство тримала – корову, птицю, город… Тут, звичайно, допомагала вся родина.

           Зв’язала доля з тваринництвом  Негалюк Віру Гаврилівну.  Вона  опановувала промислову технологію виробництва молока, втіленням якої тваринники радгоспу «Керменчик» займалися з семидесятих років. В цій технології закладені невичерпні  резерви підвищення виробництва праці.   Негалюк В.Г надоювала за рік  чотириста  і більше тон молока.

      В золотий літопис селища назавжди вписані імена механізаторів, новаторство яких та  виробничі показники випереджали час.

                                    4. Цікаві сторінки життя селян

      Колишній механік першого відділку радгоспу  Дяченко Іван Аврамович згадує:

      Було це в середині 70-х років минулого століття.  В одній з центральних газет було надруковано повідомлення про механізаторів Кубані, що отримували небувалі результати на оранці. Директор радгоспу «Керменчик» В.Г.Самохвалов вирішив повторити, а якщо можливо, то й перевищити досягнення кубанців. Порадилися з механізаторами й вирішили: «Так цьому й бути…»

Зібрали ланку найкращих механізаторів радгоспу. До неї ввійшли: М.С.Данкевич, Г.М.Данкевич, В.О.Цупа, І.В.Будько та В.В.Будько.

Радгосп на той час уже мав сучасні трактори «Кіровці» та Т-150. На них і вирішили позмагатися з кубанцями.  Уже за першу добу роботи  в кілька змін  ланка підняла 175 гектарів паші.  Далі результати ставали ще кращими. Врешті-решт підрахували:  при нормі 12,5 га  на кожний агрегат  керменчани підняли аж 40 га,  перевищили результат кубанців.

Ні до цього, ні після цього ніхто в районі таких показників  не добивався.

      У 80 роки село поповнилося мешканцями із Прибалтики (Лаптєви, Песюки).

      На початку 90-х років була нова хвиля біженців з Чечено-Інгушетської республіки. В зв’язку з неспокійною обстановкою там, до  Октябрського переїхали 18 сімей: Прокопови, Богатирьови,  Найни, Овсяннікови, Доліни, (дві родини), Кириченко, Кострикіни, (три родини), Корнілови, Шевцови (дві сім’ї), Драганчук, Дорошевські.  Це були переселенці із с.Троїцького та міста Карабулана. Пізніше 2 родини виїхали (додаток № 7). 

Всі ці сім’ї  показали себе прекрасними працівниками і міцно прижилися на новому місці.

У  70-80 роки господарство очолювали Самохвалов В.Г (з 1969 до 1985 років),  Клименко Г.Ф. (з 1985 до 2005 року).

      Всі ці роки радгосп «Керменчик» був прибутковим господарством,  радгоспом – мільйонером, робочі місця були і для корінних жителів, і для переселенців.

      Колишній спеціаліст радгоспу Король Р.О. надала  фотографії діаграм, таблиць  за 78 – 83 роки,  в яких прослідковується аналіз та динаміка зростання валового виробництва м’яса, молока, зернових та овочевих культур, вплив продуктивності корів  на собівартість продукції по радгоспу «Керменчик»  за прогресивною технологією, динаміка затрат кормів на отримання  1 центнера свинини;  аналіз використання робочої сили , економії фонду заробітної плати  та підвищення  рівня середньої зарплати  доярок у 1983 році проти 1978 р  за умов  однакової продуктивності худоби.

      Рішенням Верховної Ради про перетворення 1992 р. колгоспів на господарські товариства в селі почалися паювання, виникнення колективних підприємств, фермерських господарств, земельна реформа

      Сьогодні на території селища діє велике сільськогосподарське підприємство, ТОВ «Южноє», генеральним директором якого є   мешканець селища Онуфрієнко Геннадій Вікторович,  і декілька фермерських господарств.

         Але, незважаючи на те, що населення селища станом на 1 січня         2010 року складає 1144 чоловіки, кількість будинків – 432, працюють в господарстві в основному люди, що приїздять за 10, 20 і більше кілометрів. Багатьом місцевим жителям роботи немає. Результати дослідження показали, що багатьом молодим спеціалістам, випускникам школи було відмовлено в працевлаштуванні.

      Силами ТОВ «Южноє», Октябрської сільради  упорядковані вулиці, центральна садиба, розбито розарій біля центральної контори, закладено березовий гай на березі упорядкованого ставка, де створені всі умови для відпочинку селян.

      Отже,  і уряду України, і місцевому керівництву слід задуматися, над перспективою розвитку села на найближчі роки:  чи буде надалі існувати село, в якому немає роботи молодим спеціалістам, випускникам школи, корінним жителям селища?

      А трудівники села, особливо хлібороби, завжди були гордістю і опорою сіл України.

 Висновки

Робота проходила у кілька етапів.

 На першому етапі під час польових експедицій проводили опитування, за допомогою електронних носіїв фіксували почутий аудіоматеріал.  Працювала з дванадцятьма респондентами, більшість з яких корінні жителі селища Октябрське,  знають або чули від своїх батьків історію заселення краю, створення селища та господарства. Зібрали цінні фотоматеріали минулих років.

          Відвідавши районну типографію, знайшли цікаві статті колишнього завідуючого Старомлинівським музеєм С. Теміра про заселення Великоновосілківського району.

          У Старомлинівському та Новоселівському народних музеях знайшли  фотографії про цікаві сторінки життя селян селища Октябрське.

          У Великоновосілківському районному Трудовому архіві ознайомилися з  наказами по кадрам  радгоспу «Керменчик»,  у яких  прослідковуються деякі прізвища переселенців та місця їхнього колишнього проживання. Ці матеріали допомогли з’ясувати етапи переселення українців та представників інших національностей  до нашого селища.  Матеріали архіву допомогли установити прізвища осіб, які очолювали господарство в роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнні роки.     

      Наступний етап  передбачав впорядкування  матеріалу, записаного від корінних жителів селища, опрацювання знайденої наукової літератури про етапи переселення  українців та представників інших національностей взагалі і конкретно до нашого селища. Збір матеріалу про цікаві сторінки із життя селян. Цей матеріал є цікавим для дослідження, тому що на його прикладі ми дізналися не тільки про історію свого селища, а й про історію України.

Отже,  намагаючись з’ясувати, як і коли  відбувалося заселення території та створення господарства, періоди переселення українців та представників інших національностей в наш край, з’ясування цікавих сторінок із життя українців було виконано таку роботу:  знайдено корінних жителів селища Октябрське, які пам’ятають або чули від своїх батьків про події 20-80 років. Для дослідження етапів переселення українців та представників інших національностей в наше селище ми опрацювали  знайдену літературу про цей період життя в історії українського народу. Цінною науковою роботою є праця Миколи Алфьорова, який дослідив депортацію українського населення в Донбас. Досліджено:

-         перші  поселенці селища Октябрське були вихідцями села Білоцерківка Куйбишевського району Запорозької області, які прибули в наш край в 1926 році;

-           господарство «Керменчик» було створено  на початРку 30-х років ХІХ століття;

-         заселення території селища Октябрське відбувалося  декількома етапами, найважливіші з яких 30-45 , 60-80 роки;

-   в усі роки  і  корінні жителі, і селяни, які прибували з інших місць, мали робочі місця.

Наше селище є цікавим для дослідження,  тому, що  на його прикладі ми дізналися про історію країни. За роки проживання на території  нашого селища люди проявляли нечуваний ентузіазм в розбудові держави.  Головним  результатом   науково-дослідної роботи  є  з’ясування таких питань:

-               заселення  селища відбувалося в основному у період з 20-х до 80-х років ХХ століття  кількома етапами;

-               характерною особливістю життя українців нашого селища на протязі всього часу його існування є те, що формувалося  воно як аграрне,  в усі часи  для всіх українців, і корінних жителів, і тих, хто приїздив до селища, були робочі місця. Українці працювали не шкодуючи сил. 

-                історія нашого села  – це історія   українського народу, якому доводилося добровільно або напівдобровільно переселятися  по всіх землях України;

-  всім  українцям треба задуматися про розвиток села на найближчі роки.

                                            Використані джерела:

1.      http://uk.wikipedia.org/wiki/Октябрське_(Великоновосілківський_район)

2.      Народний музей Великоновосілківського району – 85500, смт Велика Новосілка, вул. Жовтнева, 33

3.      Народні музеї історії села Старомлинівки та Великої Новосілки.

4.      Великоновосілківський районний Трудовий архів

                                    Використана література:

1.      Будет село – будет Украина, Великоновоселковскому району 80 лет, 2003.

2.      Депортація українського населення в Донбас 1944-1949 р., Микола   Алфьоров, журнал «Схід», 2007 р.

3.      Дервиш Г. В. Очерк истории села Великая Новосела, 1964. с. 7.

4. Земля отцов, С.Темир, газета «Сельский край», 10 ноября, 1990.

5 .Історія міст і сіл УРСР, Донецька область, К,1976.

6. Історія рідного краю, (Донеччина з кінця ХУІІІ до кінця ХІХ ст.), Донецьк, «Каштан», 2012.

7. История  административно- территориального деления Донецкой области, 1919-2000 г.г. Сборник документов и материалов.

8. История родного края в  2-х частях. Р.Д. Лях, В.Н.Никольский, газета «Донеччина», № 54

9. Калоеров С. А. На новые земли,  «Сельский край», 1996, 22 мая.

10.Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. –К.: УВС, 1996 рік

11.Мишанич, С. Локально-монографічне дослідження, том 1, Донецьк, 2003, с. 67.

12.Довідник з історії України, М.Котляр, С.Кульчицький, К, видавництво «Україна», 1996 рік

13.История родного края в  2-х частях. Р.Д. Лях, В.Н.Никольский, газета «Донеччина», № 54

 14. «Думы о Донбассе»,  Иван Костыря, Донецк-2012

 15.І.П.Нікітіна,Ю.Ю.Нікітін. Науково-дослідницька діяльність  учнів,   Харків. «Основа», 2006.

16. Рішення Сталінського облвиконкому від 30 травня 1958 року Про присвоєння  назв населеним пунктам.

17. Рішення Сталінського облвиконкому від 9 липня 1959 року Про перенесення Новомайорської сільради Старомлинівського району в селище Октябрське.

18. Рішення Сталінського облвиконкому від 14 вересня 1959 року про передачу Октябрської сільради  до складу Велико Новоселівського району.